Сьогодні, 23 січня, виповнюється 95 років свідку Голодомору, Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету.
Він прийшов у цей світ 23 січня 1929 року в селі з символічною назвою Благодатне на Донеччині. В ранньому дитинстві Михайло Денисенко пережив Голодомор, під час якого втратив дідуся. Згодом – Другу світову війну, з фронтів якої не повернувся батько. І саме ця втрата стала ключовою у виборі подальшого життєвого шляху та навернення до Бога. В 21 рік Михайло Денисенко прийняв чернечий постриг та взяв нове ім’я Філарет.
Через багато років саме завдяки його позиції і вчинкам молода Українська держава отримала Українську церкву, яка всі ці роки була і є духовним стовпом, що тримає нашу державність. Пам’ятаємо і вдячні за це.
У 2018 році Святійший поділився своїми спогадами про пережите в дитинстві з Музеєм Голодомору (запис опублікований на нашому ресурсі «Свідчення»), які ввійшли до фотовиставки «Сторожі правди».
«У 32-му році урожай був. Але по селу в 33-му році і в 32-му їздили і забирали хліб. І у нашому городі солдати, червоногвардійці з гвинтівками, зі штиками шукали, чи не сховано зерно. Якщо – я так потім вже роздумував – це був звичайний голод, то для чого у людей забирать хліб?! Для того щоб вони помирали? Значить вони спеціально робили це, щоб люди помирали. Не тому що у людей хліба не було – хліб в них був! Але хліб цей забирали! І не просто забирали, а вишукували, щоб не сховали!
З розповідей батьків знаю, що багатьох у селі розкуркулювали і відправляли в Сибір. Опору ніякого не було, тому що червоноармійці, озброєні… Який може бути опір?
Батько мій працював на цементному заводі, який поруч із селом. На цьому заводі хліб не давали робітникам. А ось на шахтах – давали. І тому батько мій покинув цементний завод і з сім’єю переселився в 33-му році на шахту, бо там давали хліб. Батькові давали по 400 грамів, а нам (нас троє братів було) – по 200 грамів на душу. А дідові, який з нами був, не давали хліба. Матері давали, а дідові не давали. Так дід і помер від голоду, бо їсти не було чого. А бабуся моя залишилась в селі і вона вижила за рахунок того, що були корова та овочі.
Потім я взнав, що їздили українці в Ташкент за хлібом, але, коли вони повертались в Україну, їх не пускали, щоб вони хліб в Україну не везли. Це теж свідчення штучного знищення народу.
Багато є доказів, що це було цілеспрямоване знищення українського населення. Чому українського? Чому на заводі цементному робітникам не давали хліба, а на шахті давали? Тому що на заводі працювали українці з села, а на шахтах працювали росіяни, які з Росії приїхали працювати на шахти, то їм давали хліб. Значить, якби мова йшла тільки про [винищення] селян, то на заводі мали б давати хліб робітникам, але їм не давали, а росіянам давали».
«Треба бути сильною державою, тоді геноциду не буде. А коли будемо рабами, то з нами будуть робити, що захочуть. А коли будемо сильними, то з нами нічого не зроблять. Що Україні треба? Єдність всього населення України. Єдність приведе до міцності держави», – підсумував сказане Патріарх Філарет. Його слова не втрачають актуальності й сьогодні.
Вітаємо Святійшого Патріарха з ювілеєм та зичимо Господнього благословення, терпіння у його високому служінні, многих і благих літ!
Фото – фейсбук-сторінка Патріарх Філарет
