6 грудня 1932 року, тобто 90 років тому, більшовицький окупаційний уряд України ухвалив постанову «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». У карально-репресивному арсеналі партійно-радянських органів подібних постанов було більше сотні лише у роки Голодомору. Вони засвідчують політичний і нормативно-адміністративний механізм політики хлібозаготівлі, тобто свідомі дії з наміром системного позбавлення селян хліба, майна, продуктів харчування, соціальної ізоляції і терору голодом.
Упродовж 15-ти років після жовтневого перевороту 1917 року тоталітарний більшовицький режим послідовно винищував основи соціально-культурної ідентичності, державно-політичного самовизначення і духовності українців. Російсько-окупаційні війська знищили УНР, яка була цілком легітимною державою українського народу, заморили ленінським людомором 3,5 млн хліборобів у 1921–1923 років, націоналізували промислові підприємства, підпорядкувавши їх союзним трестам, запровадили у січні 1928 року сталінську зернову розверстку, яка обернулася черговим голодом наприкінці 20-х рр. Ленінський НЕП не виключав економічного терору, тому ревтрибунали карали українських хліборобів за ухилення від виконання натуральної повинності – так званого продподатку. Українські села були оточені військами, які забезпечували злочинну діяльність продзагонів, масове вилучення хліба та його відправлення до Росії. Воєнний комунізм, продрозверстка, конфіскація, продподаток, загороджувальні загони, інститут заручників – усе це було привнесене в Україні російськими більшовиками. Експорт свавілля і соціально-класової ненависті, політичного терору і системного визиску ресурсів.
Зловісна акція «чорних дощок» була апробована в Україні у січні 1928 року під час перебування сталінського емісара і члена політбюро ЦК ІКП(б) В.Молотова. Він заохочував застосування форм економічного і відвертого фізичного терору проти хліборобів. Фраза і явище «занесення на чорну дошку злісних утримувачів хліба» постає у звіті Ізюмського окрвиконкому на Харківщині у січні 1928 року. Вона засвідчує використання державним органом влади методу економічного терору до окремих соціальних верств села. Подібні визначення зустрічалися в інших звітах.
Комбінований режим «чорних дощок» означав поєднання індивідуальних (для окремих соціальних груп) і групових форм терору (для сіл, сільрад, районів). Жнива 1931 року стали справді скорботними. 28 серпня Краматорський райвиконком оточив «чорними дошками» 6 сільрад за «бездіяльність й опортуністичне відставання у хлібозаготівлі». Сталеварів і шахтарів забезпечували хлібними картками, а хліборобів виморювали голодом у соціальних резерваціях, якими ставали села, оголошені занесеними на «чорні дошки». Дивним виявився союз робітників і селян: класовий розподіл смерті. У березні-червні, вересні і листопаді 1932 року, судячи з місцевої преси, «чорними дошками» накрили села Біловодського, Старобільського, Троїцького, Кадієвського районів Донецької області. Станом на 2 грудня, тобто за кілька днів до появи всеукраїнської «чорної дошки», продовольчо-товарної ізоляції зазнали 12 колгоспів, 2 сільради, 6 сіл, господарства селян у 25 селах.
Постанова 6 грудня мала виразні ознаки державно-політичного терору, адже її приймали політбюро ЦК КП(б)У і Раднарком УСРР. Вона закликала «зламати саботаж хлібозаготівлі, організований куркулями і контрреволюційними елементами». Фраза «зламати саботаж» виглядає закликом до масового застосування репресій з метою вилучення у селян хліба, продовольства, майна. Наказ партійного органу постає очевидним наміром застосування злочинних дій, які окреслені у документі: «знищити опір» і «ліквідувати» всіляких «саботажників». Шість сіл опинилося в ізоляції, які стали меморіальними символами терору голодом: села Вербка і Гаврилівка Дніпропетровської, Лютенька і Кам’яні Потоки Харківської, Святотроїцьке і Піски Одеської областей. Робітничо-селянський уряд, який демагогічно декларував принципи соціальної рівності, застосував зброю масового знищення шляхом продовольчої і адміністративної ізоляції хліборобів. У зазначених селах негайно заборонили будь-яку торгівлю, вивезли з крамниць усі товари, скасували їх постачання, вдалися до «очищення» колгоспів і сільрад від «чужих і ворожих елементів». Політичний заклик до «безжалісної боротьби з куркулями та їх поплічниками» означав готовність влади до конкретного фізичного терору.
Розтерзане і знесилене «чорними дошками» українське село тихо помирало. За неповними підрахунками історика Георгія Папакіна «чорні дошки» охопили 252 райони з 405 в УСРР, тобто більшість. Жертвами терористичної акції стали, крім зазначених районів, 996 адміністративно-господарських суб’єктів. Їх свідомо позбавили не лише продуктів харчування і коштів, а також і права на життя. У січні 1933 року селянам заборонили виїзд із сіл за хлібом до інших республік і регіонів. У вимерлих від голоду селах вивішували чорні прапори, щоб попередити про епідемію тифу.
Поєднання всеукраїнської і районних «чорних дощок» засвідчує наявність системного і суцільного терору проти великих груп сільського населення. Вражає географія та інтенсивність застосування цієї карально-репресивної акції проти українських хліборобів, які покликані дарувати людям життя, вирощуючи жито і пшеницю. Більшовицька ідеологія соціал-шовінізму не брала до уваги подібні обставини. У Кремлі давно вважали Україну всесоюзною хлібною коморою і «житницею Європи», хоча виробництво хліба в СРСР порівняно з США та європейськими країнами «пасло задніх».
Застосування режиму «чорних дощок» переслідувало економічно-фінансову та політичну мету: системне вилучення зерна для експорту та забезпечення міст і уряду, подолання опору українських селян шляхом їх соціальної ізоляції, фізично «знищити» заможні групи села. Не випадково активність використання цієї карально-репресивної форми припала на роки Голодомору. «Чорні дошки» є меморіальним символом терору голодом, адже більше половини сільського населення, беручи за основу підрахунки Г.Папакіна, тобто понад 12 млн осіб – зазнали різних форм ураження (виснаження, повне виснаження, голодні коліти, безбілкові набряки, хронічні захворювання, психічні розлади і канібалізм, смерть). Більшовицькі «чорні дошки» можна вважати фізичними тортурами шляхом навмисно організованого голоду.
Василь МАРОЧКО,
провідний науковий співробітник
Інституту дослідження Голодомору
Національного музею Голодомору-геноциду
