Художниця Віра Баринова-Кулеба (1938 р. н.) є авторкою циклу робіт на тему Голодомору. Її полотна розповідають про досвід власної родини в роки Голодомору-геноциду, під час якого помер дід Микола, втрачене дитинство, переселення з хутора в колгоспну неволю, а також спогади про війну і післявоєнний голод. Полотна належали до колекції американського мецената Моргана Вільямса, яку Музей Голодомору отримав у дар в 2024 році.
Картина «Дід Микола в 1933» (1999) присвячена дідові художниці, який загинув від голоду під час Голодомору. На ній зображено чоловіка, що лежить на землі. Його бриль нагадує німб святого. Поруч лежить знесилений віл. «Вона [картина] мене настільки хвилювала, бо здавалось, що з Космоса бачить Всевишній оцю людину з тим волом», – зізнавалась художниця.
«Незабутнє» (2004–2005). На картині – жінка підтримує помираючого чоловіка, світла душа якого відлітає. За ними спостерігає всевидяче око, яке бачить, що люди зробили з людьми.
«Сину, це твоя Земля» (2006). Жінка, запряжена в ярмо, обіймає свою новонароджену дитину. Щойно народжене маля – теж раб цієї землі. Земля на цій роботі і годувальниця, і ярмо, яке довіку тягнуть ті, хто на ній працює.
«Господи! За що? Голодна смерть» (2006–2007). Полотно присвячене дідові й бабі, хліборобам, які виростили хліб, але мусять гинути страшною смертю. Образ діда – це нагадування, що з людьми коїть голод, доводячи їх до втрати людської подоби. Його звернення до Всевишнього: «Господи! За що? Голодна смерть» – це крик відчаю, що залишається без відповіді.
«Смерть діда Миколи та баби Марфи в 1933» (2007). Ще одна картина, присвячена бабі й дідові, світлі постаті яких лежать на землі. Над ними – коса, як символ хліборобської праці й одночасно смерті.
Картина «Материнство в 1933» (2008) зображує матір, що у відчаї схилилася над колискою своєї померлої дитини. Втрата дітей, якої зазнали тисячі українських жінок під час Голодомору, це найбільший біль і найбільша травма, яку пережили українські матері внаслідок геноциду.
