Володимир Куткін: сто років від народження художника, який свідчив про Голодомор

12 листопада виповнюється 100 років від дня народження Володимира Сергійовича Куткіна (1926–2003) – видатного графіка, живописця, заслуженого діяча мистецтв та народного художника України. Він увійшов до когорти митців, які першими в СРСР наважилися свідчити мистецькими засобами про геноцид українського народу та сталінські репресії. Сьогодні в Національному музеї Голодомору-геноциду зберігається понад сто його творів на ці теми.

Початок шляху. Володимир Куткін народився у Житомирі в родині службовця, а в 1933 році родина переїхала до Києва. Перші уроки малювання отримав від дідуся Павла Білкова, випускника Казанського художнього училища. У 1938 році вступив до Київської художньої школи імені Т. Г. Шевченка. Навчання перервала Друга світова війна: батько помер у шпиталі від важкого поранення, мати перебувала в евакуації, а хлопцем опікувалися бабуся з дідусем. Малювати доводилося ночами. Повернувшись до школи після війни, у 1948 році він вступив на факультет графіки Київського державного художнього інституту.

Він знав ціну правди. У 1950 році студента другого курсу Куткіна заарештували за «антирадянську пропаганду й агітацію» та засудили до восьми років таборів. П’ять років він відбував покарання у В’ятських таборах у Росії на лісоповалі, а в 1955 році був реабілітований за відсутністю складу злочину. Власний досвід неволі та переслідувань дав йому моральне право говорити про трагедії, які тоталітарний режим намагався приховати.

Творчий злет і міжнародне визнання. Повернувшись із таборів, Куткін відновився у навчанні та з відзнакою закінчив інститут у 1957 році. Він влаштовується художнім редактором видавництва, активно працює у станковому живописі, книжковій та монументальній графіці. Митець здобуває міжнародне визнання, беручи участь у виставках у Японії, Канаді, Чехословаччині, а в 1965 році отримує Срібну медаль на Міжнародній виставці книги в Лейпцигу.

Він малював Голодомор, коли про нього мовчали. У 1988 році, ще за радянської влади, художник почав створювати знакову графічну серію «Голодомор 1933-го» (інша назва «1933 рік»). Тема була суворо табуйованою: факт штучного голоду заперечувався, а свідків залякували. Куткін не чекав дозволів. Використовуючи експресивні засоби графіки, світлотіньові контрасти та глибокий символізм, він фіксував трагедію знищення українського селянства. Над темою Голодомору графік працював до початку 2000-х рр. У цій серії через образи виснажених матерів із зголоднілими дітьми, опустілих українських хат, похилених хрестів, мовчазних могильних пагорбів та суворий трагізм людських постатей він показав те, що влада роками намагалася стерти з національної пам’яті.

Він свідчив про злочини режиму все життя. У циклі «ГУЛАГ» (1987–2003) Володимир Куткін закарбував трагедію невинно засуджених у сталінських таборах – знесилених і принижених жорстокою системою, але нескорених духом. Разом із серією «Голодомор 1933-го» ці роботи утворюють цілісне мистецьке свідчення про геноцидний характер комуністичного режиму.

Він повертав українцям історію й гідність. Малював Тараса Шевченка, Лесю Українку, князя Ігоря, гетьманів Петра Сагайдачного та Івана Мазепу, козаків і селян. Серія «Україна. Образи героїчної доби» (1977–2003) і триптих «Правда України» (1990) стали його потужною розмовою про пам’ять та ідентичність.

Майстер широкого діапазону. Станкова й книжкова графіка, живопис, монументальне мистецтво; офорт, лінорит, акварель, пастель, олія. Він ілюстрував «Кобзар», роман Олеся Гончара «Тронка», новели Григорія Косинки. 2001 року йому присвоїли звання народного художника України.

Художник непорушної совісті. «Володимир Куткін – самовідданий художник непорушної совісті, – згадував друг митця Геннадій Польовий, графік і публіцист. – Людина великого, запеклого темпераменту. Художник, який ніколи у житті не брехав у мистецтві, ніколи не грав і не спекулював, на зразок багатьох колег, на офіціозно-актуальній темі. Художник сміливий, який не боявся рішень крайніх, ризикованих, і вмів змусити інших поважати себе». Попри всі життєві випробування митець зумів залишитися чуйною і доброю людиною, свідчать його знайомі.

Сто років тому народився художник, який не мовчав, коли мовчання було нормою, а правда могла вартувати свободи. Його твори про Голодомор і сьогодні допомагають світові осягати витоки й масштаб злочинів проти українського народу.

Андрій Іванець, провідний науковий співробітник Національного музею Голодомору-геноциду, к.і.н.