Сьогодні минає 15 років з дня трагічної смерті відомого американського дослідника Голодомору Джеймса Мейса.
Дізнавшись про події, що розгорнулись на території України у 1932–1933 роках, Джеймс Мейс обрав для себе єдиний шлях – пошук правди про злочини тоталітаризму. У своїх працях дослідник обстоював штучний та антиукраїнський характер Голодомору. Він опитував свідків, аналізував архівні, статистичні дані з тим, щоб системно та комплексно показати механізм вчинення геноциду українців.
Джеймс Мейс працював в Інституті українських досліджень при Гарвардському університеті. Для виконання одного з масштабних наукових проектів шукали компетентного дослідника без української етнічної приналежності. Ним виявився Мейс, і в 1981 році його запросили до створення фундаментальної книги про винищення українців, яка згодом отримала назву «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор». В передмові автор книги Роберт Конквест відзначив внесок доктора Джеймса Мейса у справі дослідження та аналізу теми. Фактично, Мейс був співавтором книги.
Джеймс Мейс проклав шлях до розкриття довго замовчуваної історичної правди. У 1982 році під час Міжнародної конференції в Тель-Авіві він вперше кваліфікував штучний голод в Україні, що «забрав від 5 до 7 мільйонів людських життів», як вид геноциду, метою якого було знищення української нації. Джеймс Мейс писав: «Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті – нема проблем».
У 1983 році Джеймс Мейс захистив докторську дисертацію на тему: «Комунізм і дилеми національного визволення: національний комунізм у радянській Україні, 1918–1933».
У 1984–1985 роках організував дослідницьку програму «Усна історія українського голоду 1932–1933 років».
Протягом 1986–90 років Мейс очолював Комісію Конгресу США з вивчення голоду в Україні. Звіт Комісії, написаний переважно ним самим, мав підсумок: «Йосип Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українців в 1932–1933 роках». Непоступливий у своїх наукових переконаннях, толерантний у дискусіях, Джеймс Мейс у всіх своїх виступах завжди вів одну лінію. Так розпочалось міжнародне визнання історичної правди, а тритомне видання свідчень українських емігрантів, які пережили Голодомор, відтворило деталі злочину сталінського режиму проти українців.
Особисто Джеймс Мейс познайомився з Україною у 1990 році. А через три роки залишився жити тут назавжди. Пильно приглядаючись до перебігу суспільно-політичних процесів в Україні, замислюючись над майбутнім новонародженої країни, Мейс поступово усвідомлював, що без вивчення своєї історії, українці не зможуть подолати травми минулого.
Викладаючи політологію в Києво-Могилянській академії, він виховував нове покоління української молоді, на яке покладав великі сподівання. На шпальтах газети «День» доводив, що в злочині сталінського режиму українські історики перебільшують роль економічного фактору і недооцінюють головний – національний. Він з обуренням ставився до тих істориків і політиків, які відмовлялися визнати, по-перше, жахливу кількість жертв комуністичного експерименту, а, по-друге, визнати відповідальних за злочин.
Як визнаний у світі провідний експерт теми Голодомору, Мейс був головним представником України на міжнародній арені. У 2003 році, тяжко хворий, він виступав у штаб-квартирі ООН, на міжнародних конференціях в Нью-Йорку, в Сорбонні, на симпозіумі в м. Віченца.
У 2003 році мрії Джеймса Мейса почали здійснюватися, адже в Україні на державному рівні було розпочато справу визнання Голодомору геноцидом українського народу. Проте через рік тяжка хвороба забрала життя американця з українською душею…
Сумуємо разом…
