Як на деокупованих територіях переосмислювати й інтегрувати в життя попередній історичний досвід? Як повертати до реальності людей, які довгий час перебували під окупацією, а відтак – під впливом російської пропаганди? Як працювати над деколонізацією та дерусифікацією у звільнених населених пунктах? Про це йшлося на панельній дискусії «Політика пам’яті: як побудувати нові наративи», що відбулася в межах благодійної події «Хоробрі міста». Організувала і провела захід команда Ukrainer.
До дискусії долучилися в. о. генерального директора Музею Голодомору Леся Гасиджак, заступник генерального директора Українського інституту Алім Алієв, експерт з довготермінових стратегій Євген Глібовицький директорка Мистецького арсеналу Олеся Островська-Люта та журналістка Дарка Гірна, яка модерувала захід.
Говорити на теми, які в росії досі перебувають у полоні міфів і відвертої брехні, толерантно цього разу вже не вдасться. Бо ми і так 30 років були надто толерантними, переконана Леся Гасиджак. Надто пізно у нас з’явилися закони про мову, декомунізацію… Це і призвело до того, що ми маємо на тих територіях людей, які стали колаборантами, адже бачили у наших ворогах не нових поневолювачів, а «братній народ».
«У Музеї ми маємо досвід: у 2017 році їздили по українському півдню і сходу, зустрічалися із вчителями, методистами із відділів освіти та роздавали методичні матеріали, – каже Леся Гасиджак. – Позаду вже була перша гостра фаза війни, але і тоді були вчителі, які нам говорили: «Що ви нам нав’язуєте? Досить говорити про Голодомор, скільки можна…» Як діяти зараз? Наприклад, ми започаткували наш музейний проєкт «Хроніки геноциду». В ньому проводимо паралелі між подіями минулого (розкуркулення, колективізація, Голодомор) та нинішньої війни на прикладі конкретних населених пунктів. Коли деокуповується якесь місто чи село, ми йдемо в архів і підіймаємо документи того періоду. Вже створені й опубліковані перші історії, які показують, що в тих населений пункт, які сьогодні знову зазнали окупації, був величезний рух опору і колективізації, і колонізації. Відтак повертаючи цю пам’ять, маємо заглиблювати людей у минуле, нагадувати про історію конкретних родин і населених пунктів. І через цей персоналізований рівень пробувати змінити свідомість людей на глобальному рівні».
Фото – Герман Крігер.
