У суботу, 25 жовтня, в Музеї Голодомору відбулася лекція «Голодомор на Донеччині: усна історія злочину», яку підготувала та провела Анна Гедьо, завідувачка кафедри історії України, докторка історичних наук, професорка Київського столичного університету імені Бориса Грінченка. Захід пройшов у рамках мультимедійної виставки «Надазовські греки: шлях ідентичності».
Усноісторичні свідчення – важлива частина пазлів у загальній картині Голодомору. Адже через багаторічне приховування та замовчування злочину, знищення документів, масову брехню і пропаганду в пресі саме вони дозволяють побачити картину геноциду більш цілісною.
«У 2013 році було опубліковано інтерв`ю Святослава Блєднова, який досліджував Голодомор на Донеччині та брав участь у створенні Національної книги пам`яті жертв Голодомору по Донецькій області, де він зазначив, що після роботи над томами Книги, в Державному архіві Донецької області залишились неопрацьованими щонайменше 5 тисяч свідчень про Голодомор. І ми розуміємо, що скоріше за все їх не побачимо, бо вони знищені», – каже Анна Гедьо. Вона закликала усіх присутніх, передивитися свої домашні архіви, можливо, там збереглися спогади старших родичів. Кожне з них цінне і важливе для повної картини того, що відбувалося на початку 1930-х років на Донеччини.
У своїй лекції історикиня проаналізувала відмінності перебігу Голодомору на Донеччині, що була промисловою областю, та в інших регіонах України. Розповіла про трансформацію обрядовості, виживання та випадки самопожертви і взаємодопомоги. Окремо наголосила на застосуванні режиму «чорних дощок» – репресивного механізму, якого не було в жодній іншій республіці СРСР, окрім України та Кубані.
Лекторка наголошує, що жертви Голодомору попри ізоляцію та брак інформації чітко усвідомлювали: голод не був природним лихом, а політичним інструментом, зумисно спланованим владою. І головною причиною стала тотальна конфіскація врожаю, помножена на насильство і страх.
Доповідачка окремо зупинилася на виживанні етнічних спільнот Донеччини, що як представники української політичної нації також стали жертвами Голодомору. Надазовські греки — третя за чисельністю етнічна група Донеччини, тому проведення лекції саме в рамках мультимедійної виставки «Надазовські греки: шляхи ідентичності» мало особливий зміст. Адже Голодомор у надазовськогрецьких поселеннях суттєво вплинув на формування ідентичності та самоусвідомлення цілих поколінь надазовських греків.
Пані Анна наводила цитати зі свого дослідження усних свідчень мешканців сіл Старобешеве, Комар, Ялта, Костянтинопіль: «спогади про Голодомор в селах надазовських греків в першу чергу містять свідчення про процес хлібозаготовель, вилучення під час колективізації усього наявного у колгоспників і одноосібників. Переважна більшість респондентів звертає увагу на те, що представники влади вдавалися до насильницьких методів, не рахуючись з бажаннями й прагненнями селян-надазовських греків». Рятуючись від голоду, родини залишали села, втрачаючи зв’язок із традиціями й рідними мовами, прагнучи вижити у новому для них міському середовищі.
Зворушливою розповіддю про власну родинну історію розкуркулення та Голодомору поділилася і надазовська грекиня, пані Олена з Маріуполя, якій, як і її розкуркуленому дідові багато років тому, також довелося покинути рідний дім через окупацію.
Після закінчення лекції наші гості змогли прослухати оглядову екскурсію виставкою «Надазовські греки: шлях ідентичності», яку провела Ольга Цуприкова, співзасновниця та голова ГО «Надазовські греки».
Фото Національного музею Голодомору-геноциду та громадської організації «Надазовські греки».
