Голодомор та система Торгсін. Цілком таємно

В 1931 році в СРСР з’явилася мережа спеціальних магазинів, в яких товари продавали за іноземну валюту або обмінювали на дорогоцінні метали. В цих конторах не приймали звичайні радянські гроші. Спочатку цільовою аудиторією торгсинів були винятково іноземці, які мали іноземну валюту. Згодом радянським громадянам також дозволили відвідувати ці магазини. Населення несло до торгсинів побутове золото (натільні хрестики, сережки, обручки) та обмінювало його на спеціальні марки (картки), за які можна було придбати дефіцитні товари за спекулятивними цінами. Купували в основному борошно, крупу, цукор. Черги були невід’ємним атрибутом будь-якого торгсину.

В роки Голодомору торгсіни використовували для викачування дорогоцінностей у населення, адже заховати останні було легше, ніж продукти харчування. Населенню продавали те, що в нього ж і вилучили, причому за спекулятивними цінами.

При цьому багато родин зазнало психологічної травми, бо були вимушені позбутися сімейних коштовностей та реліквій, які мали для них не стільки матеріальну, як духовну цінність. В роки Голодомору мережа торгсинів значно розширилася — на кінець 1933 року в радянській Україні існувало вже близько 300 таких магазинів.

Радянські громадяни могли купувати товар у торгсинах також і за рахунок скромних валютних переказів з-за кордону. Нерідко органи ОДПУ арештовували людей, які відвідували торгсини або отримували перекази валюти. Система торгсинів фактично мала на меті викачати з населення золотовалютні цінності, які ще залишились після численних експропріацій. За допомогою торгсинів радянська влада скуповувала в населення золото за ціною, набагато нижчою, ніж воно коштувало на світових ринках. У 1933 році населення принесло до торсину 45 тонн чистого золота. Мережа торгсинів припинила своє існування 1936 року.