26–27 вересня учасники спільноти «Історичний двіж» провели в Національному музеї Голодомору-геноциду два насичені дні, знайомлячись із роботою музею та особливостями дослідження, збереження й репрезентації минулого.
Про історичну практику, осмислення минулого та значення історичних знань для розуміння сучасних процесів говорив старший науковий співробітник відділу досліджень геноциду Андрій Козицький. Учасники обговорили, як дослідження історії допомагає розпізнавати механізми маніпуляції минулим та критично працювати з історичними наративами.
«Заперечення Голодомору в сучасній Росії має комплексні причини й переслідує кілька цілей як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Маніпуляції суспільними уявленнями про минуле для російської влади є важливим засобом психологічної мобілізації прихильників антизахідного політичного курсу президента Володимира Путіна (російська пропаганда стверджує, що Голодомор був “вигаданий” за межами України й “імпортований” в український ментальний простір після розпаду СРСР). Однак, крім цього, зумисне спотворення історії Голодомору виконує роль одного з інструментів інформаційної війни, яку Російська Федерація веде проти України. Є всі підстави вважати, що заперечення Голодомору для росіян є важливим елементом переосмислення власного минулого, складовою частиною нового канону колективної історичної пам’яті. Маю надію, що проведення історичної практики в Національному музеї Голодомору-геноциду стане важливим внеском у духовний розвиток молодих людей, які відвідали наш заклад 26 і 27 вересня цього року. Практично все, що зараз оточує нашу молодь – від культурного обличчя нашої країни до війни із Росією, – має свої витоки у минулому. Пізнання історії свого народу, механізмів, які Москва застосовувала давніше й продовжує використовувати зараз у боротьбі проти українців, допоможе підростаючому поколінню відповісти на питання ким вони є, й ким повинні стати у майбутній Україні», — зазначив Андрій Козицький.
Старший науковий співробітник відділу усної історії Голодомору Роман Молдавський познайомив учасників із роботою зі свідченнями очевидців — від пошуку респондентів та підготовки інтерв’ю до опрацювання, збереження й публікації усних історій.
«Учасники дізналися про те як музей знаходить людей, які пережили Голодомор, та працює з громадами й родинами свідків; як готується інтерв’ю та за якими принципами формуються запитання; чому під час розмови важливо не нав’язувати респондентові власних оцінок і відповідей; що відбувається із записом після завершення розмови – від збереження й транскрибування до опису, каталогізації та публікації; як усне свідчення перетворюється на доступне для дослідників та відвідувачів історичне джерело. Особливу частину розповіді становив перегляд та обговорення фрагмента реальних інтерв’ю зі свідками Голодомору. Під час обговорення учасники звернули увагу не лише на зміст розповіді, а й на особливості людської пам’яті: паузи, емоції, повторення, труднощі пригадування та те, як особистий досвід допомагає побачити історичні події через долю конкретної людини. Адже свідчення очевидця – це не просто розповідь про минуле. Це історичне джерело, яке потребує уважного опрацювання, критичного аналізу та зіставлення з іншими джерелами – і водночас дбайливого збереження як унікального людського досвіду», — зазначив Роман Молдавський.
Про формування фондової колекції, зберігання, реставрацію та оцифрування музейних предметів розповіла головна зберігачка Марина Принь. Учасники мали змогу особисто доторкнутися до історії, познайомившись з музейними предметами, зробити спробу їх наукового опису.
А очільниця відділу досліджень Голодомору та штучних масових голодів Катерина Лук’янець показала під час практикуму, як науковці працюють із документами та готують до друку листування Джеррі Бермана — свідка Голодомору на Луганщині. Учасники дізналися, з яких етапів складається робота над книжкою: ознайомилися з особливостями археографічного опрацювання листів і створення науково-довідкового апарату, з’ясували, яке значення має особистість автора для джерела особового походження, та занурилися в тонкощі контекстуалізації подій і верифікації свідчень. Науковці показали, як для цього залучають документи центральних державних архівів України, періодику 1932–1933 років, мапи й фотоджерела, а також як співпрацюють із нащадками Джеррі Бермана та людей з його оточення.
Про роботу музею з різними аудиторіями та освітні програми розповіла завідувачка екскурсійно-освітнього відділу Яна Городняк. Вона також провела оглядову екскурсію територією Музею та Залою пам’яті, під час якої молодь дізналася більше про музейні експонати та їхню справжню цінність. Адже за кожною річчю — не просто історія, а історія виживання конкретної родини у період Голодомору.
Окремо учасники зазирнули «за кадр» музейних експедицій разом з заступницею завідувача екскурсійно-освітнього відділу Ольгою Вигодованець: дізналися про польову роботу, сотні кілометрів дороги, непередбачувані ситуації та зустрічі з людьми, чиї свідчення допомагають зберігати живу пам’ять про минуле.
Два дні стали можливістю не лише більше дізнатися про роботу музею, а й спробувати себе в ролі дослідників — працювати з джерелами, музейними предметами та усними свідченнями.
Щиро дякуємо засновниці та натхненниці «Історичного двіжу» Марії Воротило за ідею цього практикуму, учасникам спільноти — за щирий інтерес до історії та активну участь, а нашим музейним співробітникам — за готовність ділитися знаннями, досвідом і вмінням захоплювати улюбленою справою інших.
