Команда музею постійно працює над поповненням архіву спогадами свідків Голодомору.
Збирати та поширювати, запитувати та отримувати відповіді — те, що ми робимо для майбутнього.
Нещодавно ми поспілкувались з Міляєвою Людмилою Семенівною — академіком Національної академії мистецтв України, доктором мистецтвознавства, професором Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури.
Людмила Семенівна народилась в 1925 році, в Харкові, у сім’ї українських інтелігентів. Тогочасна столиця УСРР була переповненою жебраками і бездомними дітьми, що жили крадіжками й милостиною, саме тоді, коли магазини «Комунар», що обслуговували партійних керівників, були переповнені продуктами.
Людмила Міляєва згадала: «Був контраст: з одного боку пусті магазини, а з другого — існував так званий «торгсін» і там було всього — починаючи із взуття, тканин, вовняних виробів та закінчуючи ікрою, маслом — все що хочеш. Але для того, щоб там купити треба було здати або дорогоцінний метал, або дорогоцінне каміння. Останнім, що здала наша сім’я — значок члена профспілки працівників мистецтва (РАБІС), за який в магазині отримали лише кілограм пшона».
Рідні Міляєвих, що проживали в Санкт-Петербурзі, навіть не підозрювали про голод в Харкові, тому ніякої допомоги сім’ї Людмили Семенівни не надали. Тільки рідна тітка, що проживала в той час в Берліні та знала про голод, надіслала допомогу грошима.
Людмила Міляєва наголосила: «Ніхто ні про що не розказував. Ми пройшли оцей жахливий голод і одночасно з голодом ми ввійшли в терор. Цей терор торкнувся не тільки інтелігенцію, він торкнувся всіх верств населення. Кожна родина мало розказувала щось стороннім людям. Не було жодної родини, яку б не торкнувся цей терор».
#ВАЖЛИВО: Якщо Ви знаєте свідків 1932-33 років або тих, хто може нас з ними сконтактувати, напишіть нам: у Фейсбуці/Інстаграмі @HolodomorMuseum або на пошту [email protected].
Це допоможе нам зібрати якнайбільше матеріалів та зберегти історію.
