Співробітники відділу усної історії Голодомору побували в Броварах і записали велике інтерв’ю з відомою краєзнавицею та дослідницею Голодомору Марією Овдієнко, жінкою, яка без перебільшення є легендарною в своєму місті.
Пані Марія згадує, як у лютому 2008 року прийшла працювати до Броварського краєзнавчого музею на посаду старшого наукового співробітника. То був час, коли до теми Голодомору була прикута особлива увага. Саме в той період було розпочато будівництво Музею Голодомору, були розсекречені радянські архіви, а на місцях тривала робота з наповнення Національної книги пам’яті жертв Голодомору.
Включилася в цю роботу і Марія Овдієнко. Згодом на основі зібраних тоді в Броварах свідчень пані Марія написала книжку «Фрески голоду», яка вийшла тільки в 2017 році – для попередньої влади міста така книжка все була «не на часі». Опитуючи місцевих старожилів, краєзнавиця також встановила два місця масових поховань у Броварах та домоглася, аби там з’явилися пам’ятні знаки жертвам Голодомору.
Також пані Марія була ініціаторкою вшанування в місті пам’яті дослідника Голодомору Джеймса Мейса. Таким чином Бровари стали першим містом в Україні, де було названо вулицю ім’ям американського вченого.
Така увага до теми Голодомору в жінки невипадкова, адже її родина теж пережила його в селі Требухів на Київщині. Батько Марії Григорівни вижив завдяки сусідам: геть знесилений виповз із хати, де його помітили односельці, що жили поруч. Занесли на рядні до своєї хати і годували тим, що мали самі, – рідкою юшкою з зернят і полови… Пані Марія досі себе картає, що не знає навіть прізвища батькових рятівників, без яких не було б ні її, ні продовження їхнього роду.
Говорячи про свою дослідницьку роботу над темою Голодомору, пані Марія зазначає: «Тепер безневинно померлі від голоду відпустять на волю не тільки мою душу, а й душі всіх нині сущих броварців, хто пам’ятає та молиться за них».
Історія власного життя Марії Овдієнко, яку вона розповіла нам, теж особлива. Через проукраїнські погляди зазнала гонінь в радянські роки. Зокрема, не могла вступити до університету в Києві, тому поїхала вступати в Одесу. Але в 1972 році з Одеського університету її виключили за… «неуспішність», а насправді – за вказівкою КДБ. Через чотири роки їй вдалося поновитися у виші, але за умови, що переведеться в інший начальний заклад. Якимось дивом пощастило перевестися до омріяного Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, який і закінчила у 1980 році. Після ВНЗ працювала вчителькою в школі, а потім у Київському обласному управлінні освіти, однак за впровадження патріотичних освітніх проєктів була звільнена з роботи. З відновленням незалежності створила в Броварах місцевий осередок Товариства української мови імені Тараса Шевченка та була одним із організаторів Народного руху України в місті, у 1997 зареєструвала видавництво «Українська ідея»…
Щиро дякуємо пані Марії за цікаву розмову, спогади та передану книжку «Фрески голоду». Водночас хочемо подякувати Броварському краєзнавчому музею, де відбулася наша зустріч і запис інтерв’ю, та його директору Ігорю Крепаку. Користуючись нагодою ми передали книжки, видані Музеєм Голодомору, нашим броварським колегам.
