Як відрізняються соціально-психологічні особливості людей, які пережили Голодомор, та їхніх сучасників? Чи страждали люди в 1932–1933 роках лише фізично ? Чи змінюють особистість страхіття пережитого?
14 квітня 2018 року в Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» відбулася лекція «Голодомор як колоніальна практика Радянської імперії: соціально-психологічні аспекти» Тетяни Воропаєвої — кандидатки психологічних наук, доцентки, наукової співробітниці Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вона зазначила, що, окрім мільйонів померлих від голоду і ненароджених, що само собою суттєво вплинуло на генофонд і розвиток українського народу, Голодомор боляче вдарив по тих, хто залишився живим. Він знизив їх соціальну та політичну активність, посіяв страх перед владою. Історична пам’ять і психологія тих, хто вижив під час Голодомору, була скалічена згадками про канібалізм та трупоїдство, побиття та інше. Ці трагічні події досі відображаються на психології людей, які пережили геноцид.
Голодомор і знищення української інтелектуальної еліти, про які заборонялося говорити до кінця 80-х років ХХ ст., призвели до нищення спадковості в інтелектуальному розвитку українського народу, втрати ідентичності та спільних цінностей. Трагедія Голодомору спричинила також неусвідомлений комплекс меншовартості у великої кількості українців.
Постгеноцидне українське суспільство гостро потребує спокійної совісті, вивільнення від психологічних комплексів, свободи від страху.
Тетяна Воропаєва, серед іншого, розповіла про свою участь у проекті, в рамках якого у 2008 році наукові співробітники Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка провели опитування 100 студентів (політологів, істориків, філологів) двох університетів Москви і двох університетів Санкт-Петербурга. Опитування відбулося російською мовою.
Відповіді на питання «Чи правильно робить Російська Федерація (РФ), вшановуючи пам’ять людей, які загинули від голоду в блокадному Ленінграді?» — були такими: «Так» — 91%, «Ні» — 0%, «Важко сказати» — 9%.
На питання «Чи правильно робить Україна, вшановуючи пам’ять людей, які загинули від Голодомору 1932–1933 рр.?» студенти відповіли наступним чином: «Так» – 34% петербурзьких студентів і 4% московських студентів, «Ні» – 18% петербурзьких студентів і 84% московських студентів, «Важко сказати» – 48% петербурзьких студентів і 12% московських студентів.
Відповіді на питання «Чи повинна РФ також вшановувати пам’ять людей, які померли від штучно створеного голоду в часи радянського тоталітаризму?» були такими: «Так» – 78% петербурзьких студентів і 46% московських студентів, «Ні» – 6% петербурзьких студентів і 52% московських студентів, «Важко сказати» – 16% петербурзьких студентів і 2% московських студентів.
На питання «Чи правильно називати геноцидом штучно організовану голодну смерть 6 – 10 млн. людей?» студенти відповіли так: «Так» — 32% петербурзьких студентів і 2% московських студентів, «Ні» — 20% петербурзьких студентів і 82% московських студентів, «Важко сказати» — 48% петербурзьких студентів і 16% московських студентів.
Відповіді на питання «Чи відомо Вам, що Православна церква Московського патріархату визнала український Голодомор 1932–1933 рр. геноцидом?» були такими: «Так» — 4% петербурзьких студентів і 0% московських студентів, «Ні» — 86% петербурзьких студентів і 92% московських студентів, «Важко сказати» — 10% петербурзьких студентів і 8% московських студентів.
Відповіді на питання «Чи відомо Вам, що Україна не звинувачує росіян у Голодоморі?» розподілилися так: «Так» — 46%, «Ні» — 10%, «Важко сказати» — 44%.
Відповіді на питання «Чи підтримуєте Ви діяльність українських студентів, спрямовану на ретельний збір інформації про загиблих родичів і земляків в роки Голодомору?» були такими: «Так» — 42% петербурзьких студентів і 28% московських студентів, «Ні» — 14% петербурзьких студентів і 34% московських студентів, «Важко сказати» — 44% петербурзьких студентів і 38% московських студентів.
На питання «Чи може об’єднати Росію і Україну спільне вшанування пам’яті жертв тоталітарного режиму, щоб унеможливити повторення подібних трагедій у майбутньому?» студенти відповіли: «Так» — 64% петербурзьких студентів і 46% московських студентів, «Ні» — 12% петербурзьких студентів і 26% московських студентів, «Важко сказати» — 24% петербурзьких студентів і 28% московських студентів.
Отже, опитування показало, що студенти Санкт-Петербурга є демократичнішими і більш співчутливо ставляться до проблеми Голодомору, ніж московські студенти. Це можна пояснити глибшими демократичними традиціями Санкт-Петербурга та тісним спілкуванням петербурзьких студентів з родичами, знайомими та близькими людьми, які на власному досвіді знають, що таке мученицька смерть від голоду в блокадному місті.
