У Музеї Голодомору у вівторок, 18 липня, презентували книжку «Микита Шаповал. Схема життєпису. Біографія. Листи», яка повертає із забуття ще одне маловідоме ім’я видатного українця.
«Я довгий час чула прізвище Микити Шаповала в негативному ключі. Аж до того моменту, коли ми почали контактувати в чеських Подєбрадах з громадською організацією «Український меморіал», яка займається упорядкуванням могил представників української еміграції, які опинилися в Чехословаччині сто років тому. І він них почула зовсім іншу, протилежну реакцію, яку викликало ім’я Микити Шаповала. Про нього говорили як про видатного діяча, який надзвичайно багато зробив, перебуваючи в еміграції», – розповідає упорядниця книжки Анжела Савченко.
Зацікавившись цією постаттю та заручившись підтримкою однодумців – ЦПГА «Крила», ГО «Київські фрески» та за фінансової підтримки Фонду «Ізоляція» – почалася робота над біографічним виданням, яке більше розповіло б українцям про цю постать. Пощастило, що архів Микити Шаповала перебуває в Україні, ще в 1990 році з нього було знято гриф секретності. Ще більше творчій команді пощастило, що в цьому архіві збереглися спогади Микити Шаповала, а також листи його рідних, що стали основою для вищезгаданої книжки. Так крок за кроком почав вимальовуватися портрет цієї непересічної особистості – політичного і громадського діяча, члена уряду УНР, літератора, видавця українських модерних літературних часописів «Українська хата» і «Шлях», засновника української соціологічної науки в еміграції.
Оскільки Микита Шаповал народився на Донеччині, у селі Сріблянка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині Бахмутський район Донецької області), то з залишених ним джерел паралельно проступає і портрет українського Донбасу 20-х років минулого століття. У ньому ще панують згадки про козаків, які колонізували й обживали цей край, українська мова, українські традиції та прізвища. Історія родини Шаповалів є прямим віддзеркаленням подій, які вирували тоді на українському сході. На її прикладі ми бачимо, як відбувається русифікація краю, як брати і племінники Шаповала стають Шаповаловими, як з українського Донбасу поступово витісняють Україну, як фальшують історію.
Також у листах рідних ми можемо побачити згадки про голод 1921–1923 років, який став репетицією масштабнішого лиха – Голодомору-геноциду 1932–1933 років.
«Виданням цієї книжки ми хотіли показати Донеччину такою, як її бачив і відчував Микита Шаповал, який там народився, виріс і який добре знав той край, де формувалася його ідентичність. Прочитавши книжку, ви побачите зовсім іншу Донеччину, не таку, як ви її знали дотепер, – наголошує Анжела Савченко. – Водночас ми хотіли показати людину, яка в буквальному розумінні зробила себе сама – народившись у надзвичайно бідній родині, Микита Шаповал зміг піднятися з найнижчого соціального щабля до доктора соціології».
Водночас це ще одна історія про українців, яких втратила Батьківщина в вихорі буремного XX століття. Микита Шаповал міг би працювати на благо України (і робив це навіть у еміграції), а натомість був змушений виїхати. Вважав, що на кілька років, а виявилося – назавжди…
