3 грудня у другий день Всеукраїнської історичної зимової школи «Голодомор: знати, щоб жити» провідний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, доктор психологічних наук Віталій Климчук провів воркшоп «Психологічні наслідки травм Голодомору: вижити, подолати чи пережити?»
Лектор давно досліджує психологічні наслідки Голодомору. У 2016-2017 роках керував проектом «Національний посттравматичний стресовий розлад та посттравматичне зростання: відлуння травми Голодомору в психіці сучасних українців» (University of Alberta).
У воркшопі взяли участь студенти історики, соціологи, професійні психологи, а також учні-старшокласники та педагоги.
Віталій Климчук запропонував учасникам школи психодраматичне та соціодраматичне моделювання. На основі раніше засвоєних знань про Голодомор, а також власного сімейного досвіду пов’язаного з Голодомором, учасники воркшопу змогли усвідомити раніше невідомі для них аспекти геноциду.
На основі сімейної історії однієї з учасниць було проведено психодраматичне моделювання. Це була історія шестирічної дівчинки Галі з багатодітної сім’ї, яку батьки були змушені віддати на виховання в родину сусідів, аби вона могла врятуватися від голодної смерті. Присутні в дійових особах намагалися відтворити ті події під час Голодомору; проговорювали травми та ділилися емоційними переживаннями, пов’язаними з цією історією. Учасники воркшопу з огляду на знання та власний життєвий досвід змогли розкрити різнобічні аспекти Голодомору на основі конкретної сімейної історії.
Підсумовуючи, Віталій Климчук зазначив: «Якщо було замовчування травми, а в українців воно було і до того ж тривале, то наступають психо-травматичні розлади, які неможливо лікувати медикаментозно. Таблетки можуть лише зменшити тривогу, але ліки не лікують. Лікує тільки одна штука… – пригадування, проговорення та детальне прописування тих травматичних подій в безпечних для людини умовах. Це дуже важка й складна робота. Цей метод пов’язаний з наративізацією, опрацюванням травм і після цього вся симптоматика зникає. В Україні в цьому напрямі робляться лише перші кроки».
