Сьогодні святкує свій 100-річний ювілей очевидиця Голодомору Клава Дяченко. Бажаємо їй міцного здоров’я, світлих і щасливих днів, сімейного тепла й любові.
Клава Дяченко (дівоче прізвище – Гриненко) народилася у селі Семенівка на Донеччині, а нині мешкає в далекій Австралії. Її спогади про Голодомор увійшли до виставки «Голоси з-за океану», яку створив Союз українських організацій Австралії, а Музей Голодомору експонував 2019 року.
Публікуємо історію Клави Дяченко:
«Мені було 8, коли вдарив голод. Сім’я складалась з шести дітей і батьків-селян. У нас було 50 акрів землі, яку ми використовували для випасу тварин й вирощування фруктів і овочів. Я пам’ятаю, що моя матір тримала на цій землі крамницю, де продавалось те, що не можна було виростити, тож ми мали трохи більше, ніж інші родини.
Розкуркулення відбувалося в 1930-му. Все майно відбиралося на користь держави, включно з худобою й усією їжею, яку зберігали в будинку чи на горищі. Також забрали всю сільськогосподарську техніку. Зрештою маму і тата забрали, бо вони були проти цього й висловлювали протести багато разів. Їх відправили до в’язниці. Я пам’ятаю, що матір скоро випустили, але батька заслали в Сибір, де він дуже страждав і помер.
Діти займались тим, що шукали в лісах їжу. Моя бабуся знала, що можна їсти. Ми збирали листя кульбаби, щоб варити суп. Коли могли вполювати пацюків, то готували їх. Коли було зовсім погано, ми готували й їли будь-яку мертвечину. Ми ділили це на всіх, але я пам’ятаю, що часто мати не їла, бо на всіх не вистачало. Деякі їли своїх мертвих родичів: канібалізм був поширеним.
Багато 50-70-річних людей в селі померли. Дуже маленькі діти були також уразливими. Вісім членів нашої великої родини померли. Якщо їм щастило, у них був похорон; більшість просто зникали.
Я якось запитала маму: «Чому це відбувається, чому немає їжі?». Вона відповіла, що нас карають. Дорослі ніколи не говорили при дітях, бо донощики часто розпитували дітей: «Про що Мама з Татом говорять?».
Ми були налякані. Кому можна довіряти? Коли я згадую, через що ми пройшли, це виглядає неймовірним. Ви ніколи не переживали такого голоду».
