Стаття директора Інституту дослідження Голодомору Світлани Василівни Маркової, приурочена до 30-ї річниці незалежності України
Сучасна Україна переживає складний процес суспільної трансформації, формування демократичної держави і громадянського суспільства. Помаранчеву революцію українські політологи часто трактують саме як революцію громадянського суспільства. Високий рівень соціально-політичної самоорганізації українського суспільства знайшов свій вияв у Революції Гідності. Відбуваються істотні зміни в суспільних відносинах. Саме формування інститутів громадянського суспільства унеможливить відтворення диктаторських репресивних практик управління державою. Той факт, що проблеми сучасного державотворення в Україні сягають своїм корінням у тоталітарне минуле, надає актуальності всебічному вивченню історії України ХХ ст. Нові історичні реконструкції совєцької доби в контексті загальноєвропейського досвіду осмислення «тоталітарного минулого» дозволять краще зрозуміти пролонговані наслідки комуністичного тоталітарного режиму.
Тридцять років поспіль українці прагнуть розбудувати повноправну державу і громадянське суспільство. У рамках виконання цієї задачі громадянське суспільство виконує ряд важливих соціальних функцій: на основі законності воно забезпечує захист приватних сфер життя людини й громадянина від необґрунтованої жорсткої регламентації держави й інших політичних структур; на базі асоціацій громадянського суспільства створюються й розвиваються механізми громадського самоврядування; громадянське суспільство є одним з найважливіших і потужних важелів у системі «стримувань і противаг», прагнення політичної влади до абсолютного панування. Воно захищає громадян і їх об’єднання від незаконного втручання в їхню діяльність державної влади й тим самим сприяє формуванню й зміцненню демократичних органів держави, всієї її політичної системи.
Громадянське суспільство створює структури, на яких тримається громадське життя. У складні історичні періоди (війна, кризи, пандемія), коли держава зазнає труднощів, громадянське суспільство «підставляє своє плече». Яскравим прикладом є український волонтерський рух, який особливо активізувався в 2014 р., став соціальним явишем світового гатунку.
Механізмом, що поєднує політичне й неполітичне в суспільстві, виступає право. Українське громадянське суспільство досить ефективно функціонує в рамках правової держави. Варто зауважити, що правова держава і громадянське суспільство — не тотожні. Однопорядковим з поняттям «правова держава» є «соціальна держава».
Економічна основа громадянського суспільства є недержавна власність на засоби виробництва; соціальна — первинний соціальний осередок — сім’я; політична — партії, громадські організації (добровільні об’єднання громадян, що виникають унаслідок їхнього вільного волевиявлення на основі спільних інтересів і завдань), суспільні рухи; духовна — школа, церква, культурно-мистецькі заклади. Соціальною основою є родина, суспільні і релігійні організації, недержавні засоби масової інформації, органи громадського самоврядування за місцем проживання тощо. Політичною основою є багатопартійність, громадські організації, суспільні рухи, органи місцевого самоврядування тощо. Важливим політичним інститутом, за допомогою якого громадянське суспільство справляє істотний вплив на державу, є засоби масової інформації. Структуру духовної сфери громадянського суспільства складають соціокультурні відносини, її елементами є школа, церква та інші культурно-мистецькі недержавні утворення. Духовне життя в громадянському суспільстві несумісне з пануванням єдиної ідеології, насадженої державою.
Основною умовою життєдіяльності громадянського суспільства є володіння кожним з його членів конкретною власністю або участь у володінні нею, право використовувати її й розпоряджатися на свій розсуд. Наявність власності є базовою, фундаментальною умовою свободи особи в громадянському суспільстві. Варто зауважити, що більшовики відразу знищили приватну власність як таку, нав’язавши українцям ідею усуспільнення — околгоспнення.
Наступною важливою умовою успішного функціонування громадянського суспільства є наявність у суспільстві різноманітної соціальної структури, яка відображає багатство й різноманіття інтересів представників різних груп і верств. Соціально-територіальних зв’язки і відносини, що склалася в процесі історичного розвитку українців, підтримувалася за допомогою звичаїв, традицій, норм звичаєвого, мєстського, магдебурзького, козацького, дідичного права, спільних інтересів, були інституціоналізовані перш за все через громаду, сход, віче-сход, толоку, «сімейну спілку», церковні братства і характеризувалися громадським самоврядуванням, громадською взаємодопомогою, діяльністю громадських добровільних організацій (кооперативи, селянські спілки, земельні товариства та ін.). В. Антонович вважав, що громадівський (вічовий) демократизм був характерною рисою соціального життя українців, «де члени мали волю і рівноправність».
Особливе значення для функціонування громадянського суспільства має наявність численного, досить забезпеченого й незалежного «середнього класу». Комуністичний тоталітарний режим саме тому і знищив мільйони українців селян-власників, які мали відносну економічну незалежність від держави та були носіями традиційної національної культури.
На відміну від тоталітарних і авторитарних держав, громадянське суспільство на рівні політичному можливе тільки в умовах демократії. Відновлення української державності відбулося у 1917 р. у вигляді демократичної Української Народної Республіки. На відміну від очільників Української Народної Республіки, котрі були переважно прихильниками ідей парламентаризму, багатопартійності, поширення самоврядних інституцій, більшовики сповідували ідеї світової революції, колективізму, диктатури пролетаріату. Вектор руху Української Народної Республіки у бік парламентаризму було примусово змінено на комуністичний тоталітарний режим. За допомогою крайніх методів (війн, окупації, «червоного терору» та ін.) більшовикам вдалось легітимізували свою владу в Україні. Устремління українців до самостійності і відродження власної держави були вкрай загрозливими для більшовиків, які вбачали в Україні потужний економічний і військовий ресурс для своїх подальших експансіоністських планів. Без України комуністичний тоталітарний режим був приречений на поразку. Опинившись під владою окупаційного більшовицького режиму українці продовжували зберігати свою національну ідентичність та державницькі традиції, які були головним чинником об’єднання нації та її спротиву московській політиці.
З перших років окупації України більшовики розпочали політику терору проти українців, змушуючи їх забути про своє минуле. Ця політика отримала вираження у першому масовому штучному голоді 1921–1923 років, репресіях проти української інтелігенції і будь-яких проявів національно-державницьких рухів. Було завдано нищівного удару по українській церкві, (фабрикувалися кримінальні справи і цілі процеси проти діячів Української Автокефальної Православної Церкви), представників української інтелігенції. У 1932–1933 рр. Кремль створив такі умови життя, які були розраховані на знищення української нації, шляхом злочинного вилучення всіх продуктів харчування. Голодомор-геноцид зламав опір української нації комуністичному тоталітарному режиму, совєцькій владі вдалось взяти під контроль Україну. Становлення комуністичного режиму, який Росія нав’язала українцям, призвело до відриву України від європейської моделі розвитку, законсервувало процес появи громадянського суспільства в Україні на довгі роки.
Українці мають тисячолітню історію, культуру, самоврядні традиції тощо. Українці вистояли, пройшли складний шлях відродження нації, держави, мови, Церкви, культури. На жаль, 20 лютого 2014 р. Російська Федерація розпочала чергову російсько-українську війну, окупувала Автономну Республіку Крим, місто Севастополь, частини Донецької та Луганської областей. Але ми продовжуємо розбудовувати незалежну Україну, правову і соціальну державу, громадянське суспільство. Об’єднані спільною метою розвитку своїх громад, ми маємо стати активними і дієвими партнерами органів влади, місцевого самоврядування. Найбільшим стимулом до розвитку самоврядування є запровадження елементів прямої демократії у врядуванні на місцевому рівні. Ми маємо стати партнерами, спостерігачами та контролерами дій влади. Щоб більше ніколи не допустити тоталітарних практик на теренах України.
А правлячій еліті нагадати, що варто розбудовувати не свої вілли і палаци, а державу в якій вони живуть та зауважити, що соромно бути щасливими серед багатьох нещасних. Варто розбудувати державу, в якій будуть соціально захищені всі верстви населення, державу, де кожен її громадянин буде пишатись тим, що він — українець.
Директор Інституту дослідження Голодомору С. В. Маркова