Партнерство держави і суспільства

Зародження і розвиток музейної справи в Україні у ХІХ ст. відбулося завдяки  українським меценатам. Ханенки, Терещенки, Галагани, Тарновські і Лизогуби  інвестували у розвиток культури, освіти і науки. Вони не лише розбудовували бізнес, але й утримували своїм коштом школи, сиротинці, надавали стипендії дослідникам, інвестували в мистецькі й історичні колекції, які згодом стали основою найбільших музеїв сучасної України.  Попри десятиліття забуття і нівелювання комуністичною владою їхніх імен, внесок українських меценатів беззаперечний і гідно пошанований.

У ХХІ столітті світова культура також розвивається завдяки лідерам, які підтримують митців і музеї пожертвами та створюючи благодійні фонди. Наприклад, лише протягом кількох років Музей сучасного мистецтва в Х’юстоні, США, завдяки фандрейзинговій кампанії на розбудову рекреаційної зони зібрав $450 млн.; площа перед Музеєм Метрополітен у Нью-Йорку завжди носитиме ім’я Девіда Коха, який передав музею $65 млн.; а ті, хто вболіває за культуру Стародавнього Світу, вже зібрали $150 млн. для будівництва Великого єгипетського музею в Каїрі.

Для будівництва Музею Голодомору, що матиме освітню, прикладну, дослідницьку, комеморативну і мистецьку функції, планується залучити понад $60 млн від громадськості. Втілення Проекту можливе лише за умови ефективного партнерства між державою Україна, яка фінансує спорудження самої будівлі музею, та благодійниками, чиї внески будуть призначені для створення та втілення проекту експозиції.

Разом із заснуванням Міжнародного благодійного Фонду розвитку Меморіалу жертв Голодомору стартувала фандрейзингова кампанія для Музею Голодомору. На часі – повномасштабне відродження традицій благодійництва у музейній справі.