Іроїда Винницька: Одним із наших пріоритетів було вивчення історії Голодомору в школах Канади

Іроїда Винницька — дослідниця усної історії Голодомору українців в Канаді, членкиня Українсько-канадського дослідчо-документаційного центру, активна діячка української діаспори. Познайомившись свого часу з відомим дослідником Голодомору Джеймсом Мейсом, вона активно долучилася до роботи очолюваної ним Конгресової комісії США з вивчення Великого голоду в Україні.

У рамках співпраці з Комісією Мейса та загалом роботи зі збереження пам’яті про Голодомор пані Іроїда записала десятки годин аудіосвідчень з людьми, які пережили сталінський геноцид. Особлива цінність цих записів у тому, що вони були зібрані вчасно, від людей, які на момент Голодомору були дорослими або ж підлітками і добре пам’ятали трагедію в деталях.

Але навіть живучи далеко від СРСР, свідки все ще боялися відкрито ділитися пережитим або розповідали анонімно. Адже переживали, що їхні одкровення можуть зашкодити родичам, які залишилися в “тюрмі народів”. Ми зв’язалися з пані Іроїдою через відеозв’язок, аби дізнатися більше про її життєпис та роботу зі збору та збереження свідчень очевидців.

Іроїда Винницька.

Іроїда Винницька (дівоче прізвище — Лебідь) народилася 17 лютого 1933 року в селищі Матіїв (сучасна назва — Луків) на Волині. Дитинство майбутньої дослідниці минуло в селищі Ворохта в Карпатах, де в родини був власний пансіонат, за рахунок якого сім’я і жила. Однак безтурботне дитинство перервала Друга світова війна. Родина повернулася на Волинь. Радянська й німецька окупація стали справжнім випробуванням для Іроїди та її батьків.

“Пам’ятаю тільки з дитинства, що мама не пускала мене до школи в деякі дні, я не розуміла, чому. Ну але ж потім довідалася. Серед міста стояла шибениця, де страчували повстанців, членів Української Повстанської Армії, бо тоді дуже повстанська армія на Волині розвинулася і по селах майже всюди керували повстанці, так що німці ловили і на шибениці вішали людей. І так на середмісті висіли ті повстанці декілька днів. Безперечно, мама не хотіла мене до школи пускати, бо мені до школи потрібно було б переходити через ту площу”, — згадує часи нацистської окупації пані Іроїда.

15 січня 1944 року родина переїхала в Чехію, а пізніше — в Німеччину, аби не потрапити в руки Червоної Армії. Як згадує пані Іроїда, відчуття, що вони їдуть за кордон назавжди, не було — думалося, що це все тимчасово. На щастя, родині вдалося опинитися в американській зоні окупації. Далі були табори для тимчасово переміщених осіб (DP), в яких вирувало українське життя.

Пані Іроїда з приємністю згадує навчання в українській гімназії у Модржанах біля Праги (лютий—червень 1944 року) та перебування в таборах DP, яке принесло нових друзів та знання. Зокрема, викладачкою історії в цій школі була Наталія Полонська-Василенко. Також у таборах активно діяв ПЛАСТ. Щоправда, для дорослих життя у таборі не було таким безтурботним: вони не розуміли, як складеться їхнє майбутнє, та боялися можливої репатріації в СРСР.

23 січня 1949 року родина Лебедів переїхала в канадський Монреаль. Це ознаменувало новий етап життя і для Іроїди, яка почала навчання у канадській школі.

Згодом Іроїда Лебідь вступила в університет, де вже після першого семестру отримала стипендію на безкоштовне навчання: з усіх предметів, крім англійської мови, вона мала відмінні оцінки. Саме труднощі з англійською призвели до того, що замість омріяної професії педагога дівчина обрала за порадою вчительки природничу спеціальність — бактеріологію.

Навіть нині пані Іроїда з гіркотою згадує слова директорки школи, яка переконувала Іроїду, що вона ніколи не зможе вивчити англійську до такого рівня, щоб працювати педагогом. Так своїм необачним словом вчителька відклала мрію Іроїди про викладацьку працю на кілька років.

Пізніше пані Іроїда все-таки змогла зайнятися педагогічною діяльністю — учителювала в державних школах: Лайвлі, Торонта і Кіченер (1956–1958 і 1964–1972), викладалала українську мову в Університеті Ватероо (1971–1978), а в 1976 році здобула ступінь магістра славістики. Знаковим висновком стала для пані Іроїди важливість вивчення української в дитинстві. Багато дорослих людей, які виросли в українських сім’ях Канади, жалкували, що батьки не вважали за потрібне навчати своїх дітей української мови.

Іроїда Винницька згадує слова своїх учнів: “Чому тато і мама не вчили мене української мови, коли я була дитиною? А тепер мені тяжко, я маю багато інших предметів, але я хочу знати ту мову”.

Тема Голодомору для Іроїди Винницької була знайома з дитинства, оскільки вона циркулювала в колах української еміграції, де постійно згадували про ці жахливі події та вшановували пам’ять невинно вбитих. Уже з переїздом до Торонто пані Іроїда щороку брала участь у мітингах та інших заходах української діаспори, присвячених Голодомору.

На створення архіву усної історії свідків Голодомору пані Іроїду наштовхнула робота в Товаристві історії багатокультурності Онтаріо. Такий напрямок був безпосередньо пов’язаний із діяльністю цієї організації, яка вивчала культуру різних етнічних груп, що проживали в Канаді.

Робота в цій установі дала поштовх до упорядкування пані Іроїдою Архіву Комітету дослідження голоду в Україні. Крім того, вона безпосередньо взялася за запис нових інтерв’ю з канадійськими українцями, передовсім із тими, хто пережив Голодомор.

Пані Іроїда згадує про спроби перешкоджання роботі Комітету з боку Посольства СРСР в Канаді:

“Ми маємо документ, який прийшов до нас з амбасади СРСР з Оттави, ніби ми видумали Голодомор, що в комітеті самі нацисти… Ми дуже сміялися з того, бо в Комітеті було 7 осіб, три з яких приїхали в Канаду малолітніми хлопчиками, так, що їм складно було бути нацистами, а інші були народжені в Канаді і воювали в Канадських збройних силах проти нацистів. Тож ми на сміх взяли той лист амбасади”.

З 1988 року Комітет перейменували на Українсько-канадський дослідчо-документаційний центр. Діяльність установи розширилася, оскільки свідків Голодомору в діаспорі ставало все менше. Згодом було започатковано проєкт “Діти свідків Голодомору”. В цих інтерв’ю ставили акцент на знаннях про Голодомор. Важливо було зрозуміти, наскільки це тема була згадуваною чи табуйованою в сім’ях.

Під час роботи в Документаційному центрі пані Іроїда співпрацювала з визначним дослідником Голодомору Джеймсом Мейсом, з яким особисто познайомилася в Університеті Торонто у 1990 році на конференції, присвяченій Голодомору:

“Він [Джеймс Мейс — ред.] був одним із доповідачів, говорив про свою працю в Конгресовій комісії. Тоді я особисто з ним познайомилася. Але ще перед тим він збирав свідчення свідків в Америці і хотів поширити [цю діяльність — ред.] на Канаду, тому звернувся до Документаційного центру і прислав одну співробітницю, яка записала кілька інтерв’ю в Канаді. Тоді він домовився, що я буду організовувати записування таких інтерв’ю. І ми, так би мовити, співпрацювали з його проєктом. Ми записали 27 інтерв’ю, які увійшли до його публікації, тому третього про Голодомор”.

Так пані Іроїда безпосередньо долучилася до роботи Конгресово-президенської Комісії США з вивчення Великого голоду в Україні 1932—1933 років.

Також на конференції в Торонто пані Іроїда познайомилася з Володимиром Маняком, співавтором книги-меморіалу “33-й: голод”. Пізніше, у вересні 1990 року, відбулася ще одна їхня зустріч уже в Києві. Тоді Іроїда Винницька скопіювала більше ста листів, які свідки Голодомору надсилали Володимиру Маняку. Ці копії долучили до фондів Документаційного центру.

Ще одним важливим напрямком роботи Іроїди Винницької було впровадження історії Голодомору в канадську шкільну програму. До цього долучився і відомий український історик Орест Субтельний. Активно протидіяв такій ініціативі Дуглас Тоттл (Douglas Tottle), під чиїм іменем вийшла книга “Шахрайство, голод і фашизм: міф про геноцид в Україні від Гітлера до Гарварду”.

Виступ В’ячеслава Чорновола на банкеті з нагоди закінчення наукової конференції “Holodomor in Ukraine 1932-1933. New Research Findings” (“Голодомор 1932–1933 років в Україні. Нові результати досліджень) в Університеті Торонто. Торонто. 30 вересня 1990 року. Джерело: архів УКДДЦ.

Уже зі здобуттям Україною незалежності у 1991 році вдалося додати історію Голодомору в програму канадської середньої школи: “То було одним з наших найважливіших пріоритетів, щоб Голодомор вивчали учні у середній школі… ми змогли впровадити Голодомор у шкільну систему”, — наголошує пані Іроїда.

Зі здобуттям Україною незалежності Іроїда Винницька змогла поділитися власним досвідом усноісторичних досліджень зі студентами-істориками та фольклористами, які навчалися в Львівському державному університеті ім. Івана Франка. Вона також впорядкувала унікальні збірники “Незвичайні долі звичайних жінок: Усна історія ХХ століття” українською (2013) та англійською (2022) мовами. Нині жінка проживає в Торонто та продовжує брати активну участь у житті української діаспори та Документаційного центру.

Іроїда Винницька читає лекцію про Голодомор для учнів школи імені Цьопи Паліїв. 17 листопада 2007 р. 

Іроїда Винницька називає свої дослідження “живою історією”. У вирі буремних подій, коли на тлі геополітики часто губиться унікальний людський досвід — життя в умовах різних політичних систем, війн та геноцидів, — фіксація моделей поведінки конкретної людини в конкретний момент робить історію набагато ближчою і зрозумілішою.

Михайло КОСТІВ,

завідувач відділу дослідження геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів

Національного музею Голодомору-геноциду, кандидат історичних наук

Джерело – Історична правда