Музей Голодомору побував у гостях в Олександра Нечипоренка

28 вересня ми побували у Боярці в гостях у Олександра Нечипоренка, сина Лавра Нечипоренка, автора спогадів «33-й рік».

Ми записали велике інтерв’ю з паном Олександром про його родину, батька та роботу Лавра Лавровича над спогадами про Голодомор, про те, як він двічі дивом уникнув репресій та як згодом в архівах СБУ було знайдено рукопис його твору «33-й рік». У листопаді 2020 року ці мемуари були  передані паном Олександром до музею Голодомору та нині готуються нами до друку.

Також ми мали змогу оглянути надзвичайно цікаву особисту колекцію старожитностей, зібрану Олександром Нечипоренком. Почалася вона з кількох горщиків, подарованих йому однією жінкою.

Сьогодні в батьківській хаті, тій самій, де і були написані спогади «33-й рік», Олександр Лаврович облаштував музей. Тут можна побачити старовинний посуд, одяг, взуття, рушники, реманент. Вражає й колекція світлин із зображеннями українців до Голодомору, яка є дуже показовою: великі родини, багато і гарно вдягнені люди… Проте колективізація і Голодомор вже зовсім скоро змінить усе: одних буде виморено, розкуркулено, виселено й знищено, а інших – перетворено на покірних і злиденних кріпаків…

Із музею Олександра Нечипоренка ми поїхали не тільки з враженнями, а й подарунком: один із рушників, що належав родині Нечипоренків і походить і села Єрчики, Голодомор у якому Лавро Лаврович описав у своїх спогадах, пан Олександр передав у колекцію нашого Музею. Нагадаємо, раніше колекціонер вже подарував нашому закладу два вишиті рушники: з Єрчиків на Житомирщині (його сьогодні можна побачити в експозиції виставки «Те, що не можна викидати») та з Чернігівщини з вишитою датою «1933».

Щиро дякуємо пану Олександру та його дружині пані Наталі за теплий прийом і гостинність. Інтерв’ю згодом зможете подивитися і почитати на ресурсах нашого Музею.