Свідки більшовицько-московського злочину — поштові марки

Поштові марки і картки, листівки, конверти періоду 1921—1923 рр., на яких зафіксовано страшні події початку минулого століття — масовий голод на українських теренах, спричинений розрухою війни, розв’язаної москвою проти УНР, і політикою продрозверстки (кремль від встановленої ним радянської влади у Києві вимагав щодня постачати 100 вагонів із хлібом), представлені на виставці «Марки УСРР: запізніла допомога голодуючим», що відкрилася у Національному музеї Голодомору-геноциду. В експозиції, розгорнутій до 100-ліття завершення першого в Україні масового голоду, розміщені і присвячені маркам УСРР «Допомога голодуючим» поштовий блок та конверт, випущені у 2012 році.

Філателістичні матеріали України, США, Азербайджану, Грузії, а також з колекції кандидата історичних наук Андрія Іванця і фондів Музею Голодомору, як наголошують організатори виставки, «розкажуть і про реальні спроби допомогти голодуючим, і про спекуляції на трагедії, про те, чому марки УСРР «Допомога голодуючим» так і не допомогли тим, хто страждав від відсутності їжі, а також про історії окремих людей, які шукали можливості вижити в екстремальних умовах».

«У листопаді 1920 року наддніпрянські землі Української Народної Республіки були захоплені понад мільйонним контингентом російської червоної робітничо-селянської армії і включені до складу УСРР, яка цілком контролювалася комуністичним режимом з центром у москві. У 1921-му Поволжя, Казахстан, Північний Кавказ, частину Південного Кавказу, Крим, південь та частину Лівобережжя УСРР охопив масштабний голод. Проте відповідно до вказівок цк ркп(б) і уряду рсфрр у тому році допомогу в УСРР збирали насамперед для голодуючих Поволжя. Влада комуністів кілька місяців блокувала інформацію про масштаби голоду в Україні. Стихійно та організовано до неї їхали сотні тисяч голодуючих із російських губерній. Іноземна допомога також йшла до російських регіонів, частково через українські порти. Лише на початку 1922 року комуністичний режим офіційно визнав неврожайними південні українські губернії, тому іноземні благодійні організації змогли розгорнути допомогу українцям де-факто лише наприкінці весни-влітку 1922-го», — розповідає провідний науковий співробітник Національного музею Голодомору-геноциду Андрій Іванець.

Дослідник зазначає, що у 1922 році влада УСРР ухвалила рішення випустити серію поштово-благодійних марок «Допомога голодуючим» чотирьох номіналів, які були вказані у карбованцях «10+10» (алегоричне зображення України, яка захищає підлітка-селянина від Царя-Голода), «20+20» (Т. Г. Шевченко), «90+30» («Селянин, який роззброїв смерть»), «150+50» (алегорія України в образі молодої жінки у національному вбранні, що подає хліб голодним жінці та дитині). Друга цифра означала розмір благодійної допомоги. Надруковані марки були у німецькій державній друкарні у Берліні. Через спротив представників рсфрр в обігу з’явилися, коли голод уже було переважно подолано.

«Через протидію комуністичних функціонерів рфсрр перша та єдина серія поштово-благодійних марок УСРР «Допомога голодуючим» з’явилася у продажу запізно — лише 25 червня 1923-го. Тоді як поштово-благодійні марки для допомоги голодуючим Поволжя почали випускати значно раніше — ще в 1921 році. Тобто це марки, які не виконали свого призначення і збереглися виключно завдяки колекціонерам і спецхранам, через що є унікальними», — зазначає директорка музею Леся Гасиджак.

Блокування інформації про голод у критичний період та запізнілий допуск іноземної допомоги призвели до істотного збільшення людських втрат України — за оцінкою Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи НАНУ, в Україні від голоду загинуло 936 тис. осіб.

«Попри те, що практичну користь ці знаки поштової оплати мали відносно незначну, а інструментом боротьби з голодом де-факто так і не стали, все ж вони є цікавою пам’яткою історії та культури. Це пов’язано з кількома причинами. По-перше, вони виявилися першими і єдиними поштовими марками УСРР/УРСР, оскільки влада срср більше не дозволила випускати українські знаки оплати послуг пошти, які є одним із символів суверенітету держави. По-друге, ці марки стали першими поштово-благодійними марками, випущеними в Україні (поштові випуски раніше здійснили Українська Держава і УНР), і зробили певний внесок у збирання грошей для потреб дітей. По-третє, серія поштових знаків УСРР відрізнялася від марок аналогічних серій у інших радянських державних утвореннях (рсфрр, АзСРР) високими мистецьким рівнем та технологічною якістю виконання», — додає Андрій Іванець.

Проводячи екскурсію, Андрій Іванець цитує Ларису Гарбар, яка описує московський злочин організації масових голодів в Україні так: «Моя баба Фелікса пережила Голодомор одинадцятирічною дитиною, тож запам’ятала, як вдерлися комуністи й забрали зерно, городину, навіть чавун з борщем, який упрівав у печі. Цим не обмежились. Винесли сіялку, віялку, плуги, щоб не було чим садити. Позабирали відра, діжі, сокиру. Миски, казанки, торбинку з квасолею. Мати голосила й зиркала в бік захованої курки. Дядько з комісії швидко це просік, знайшов забиту домашню птицю та жбурнув її собаці, щоб дітям не дісталося. Батько стояв непорушно, наче статуя. Згодом, щоб вижити, ловили та скубли горобців. Діставали зерно з мишачих нір. Пекли малясники. Готували кашу із шпоришу та жолудеві коржики (виварювали плоди дуба до світлої води, сушили, подрібнювали, смажили на сухій пательні). У всіх від голоду спухли ноги. По селу їздила підвода та збирала мертвих. В одній хаті дядько тяг живу жінку, а вона слізно так: «Ти що не бачиш — я ще жива». Той байдуже: «Не сьогодні-завтра помреш».

Відомий філателіст і автор книжок з філателії Валерій Чередниченко під час відкриття виставки зазначив, що з проголошенням Незалежності, попри всі складнощі 1990-х рр., у нього зник страх голоду.

У музеї відбулося погашення спеціального сувенірного конверту «Козацької пошти», присвяченого 100-річчю марок УСРР «Допомога голодуючим» і відкриттю виставки. Для цього видавець, художник і керівник проєкту

«Козацька пошта» Андрій Пилюх підготував спеціальний штемпель і замовив в «Укрпошті» тематичну «Власну марку».

Виставка працюватиме до кінця вересня.

Світлана ЧОРНА

Матеріал газети «Голос України» від 20 вересня 2023 року.