Сталін, Гітлер, Путін. Діти як жертви геноциду: історичні паралелі

Насильство проти дітей та їх примусова асиміляція — відомі, але часто недооцінювані елементи злочину геноциду. До них у ХХ столітті вдавалися диктатори Сталін і Гітлер, до них нині вдається очільник країни-агресора РФ Путін. Важливо, що й автор терміну «геноцид» Рафал Лемкін теж вважав злочини проти дітей невіддільною складовою геноцидної політики ІІІ Рейху. Саме крізь призму напрацювань Лемкіна ми розглянули прояви геноциду українських дітей вже в наш час.

Прийняте в міжнародному праві визначення злочину геноциду зафіксоване в Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, яку Генеральна асамблея ООН прийняла в 1948 році. Згідно з нею, геноцидом є дії з наміром знищити повністю або частково расову, етнічну, національну чи релігійну групу як таку.

Втім, таке визначення стало компромісним результатом тривалих дискусій та суттєво відрізнялося від того, як поняття «геноцид» пояснював його автор — американський правник польсько-єврейського походження Рафал Лемкін. Ще в 1944 році у Вашингтоні вийшла його книга Правління Осі в окупованій Європі, де він виклав абсолютно нову на той час концепцію цього «злочину злочинів».

Лемкін розумів геноцид значно ширше — не лише як акти насильства. Він виділяв, зокрема, політичні, соціальні, культурні й економічні прояви цього злочину, які не ввійшли в Конвенцію. Це, наприклад, нав’язування певного типу управління, знищення інтелігенції як верстви, що може організовувати опір, заборона рідної мови у школах та книговиданні, знищення культурної спадщини та зниження рівня життя підкореної групи тощо.

Коли йдеться про дітей як об’єкт геноциду, то Лемкін приділив цій проблемі доволі небагато уваги. Всі згадки про дітей як жертв геноциду можна звести до двох способів впливу на них — умовно «фізичний» (вбивство, насильство тощо) та «культурний» (асиміляція, «перевиховання»).

Зокрема, Лемкін писав про фізичне знищення дітей і створення несприятливих умов для їхнього розвитку та фізичного здоров’я. Такі умови можуть проявлятися у зменшенні норм харчування чи обмеженому доступі до опалення в холодну пору року, що призводить до проблем зі здоров’ям.

Приклади масового знищення дітей відомі і в історії України. На початку 1930-х років сталінський режим заморив голодом не менше 1,7 млн дітей віком до 14 років.

Безперечно, і в час сучасної геноцидної війни, яку з 2014 року розв’язала Росія, діти страждають від злочинів окупантів, За даними Офісу генерального прокурора, станом на 13 травня 2024 року в Україні загинуло 546 дітей, а отримали поранення ще 1337 — і це без повного врахування інформації з місць, де тривають активні бойові дії. Реальні ж цифри можуть бути значно більшими.

Також на здоров’я дітей і дорослих впливає захоплення та цілеспрямоване знищення об’єктів інфраструктури, що забезпечують базові життєві потреби, — електростанцій, водогонів тощо.

Як уже йшлося вище, другий аспект геноцидної політики щодо дітей, про який згадував Лемкін, — це їх асиміляція. Такий вияв геноциду ввійшов у Конвенцію ООН 1948 року: у її статті ІІ йдеться про насильницьку передачу дітей з однієї людської групи в іншу. По суті, цей спосіб народовбивства діє відкладено, позбавляючи групу-жертву майбутнього.

Аналізуючи правління ІІІ Рейху в окупованих країнах, Лемкін окремо звернув увагу на політику щодо дітей в Люксембурзі, з 1940 року захопленому нацистами. Окупаційна адміністрація прийняла закони, які б сприяли онімеченню дітей. Їх спонукали відходити від християнських традицій, які на той час були частиною люксембурзької ідентичності, щоб світогляд, пов’язаний з католицизмом, не ставав альтернативою ідеології ІІІ Рейху. Все це супроводжувалося заохоченням молодих люксембурзців вступати в молодіжні нацистські організації.

У 1941 році був виданий указ, згідно з яким хлопці та дівчата з 17 років у Люксембурзі мали вступати до служби праці ІІІ Рейху. Спочатку вони працювали на території дистрикту Мозельлянд на заході Німеччини (головне місто — Кобленц) — адміністративно-територіальної одиниці ІІІ Рейху, до якої у 1941 році приєднали Люксембург. Пізніше цих юнаків і дівчат відправляли на роботи і в інші регіони Німеччини. Врешті, Гітлер намагався германізувати Люксембург шляхом змін в освітній програмі, германізації прізвищ тощо.

Згадані вище складові геноциду важливі й для сучасної України. На окупованих територіях РФ перетворює українських дітей на гвинтики системи, на яких у майбутньому могла би спиратися окупаційна адміністрація. Наприклад, на ТОТ активно працює російська дитяча мілітарна організація Юнармія, корені якої можна прослідкувати від СРСР.

Окремо варто згадати про примусову депортацію (викрадення) дітей з окупованих територій у Росію, де їхню українську ідентичність стирають остаточно. За звинуваченнями у цьому воєнному злочині 23 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордери на арешт президента РФ Володимира Путіна і його уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової. Також Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) визнала геноцидом насильницьке переміщення українських дітей з тимчасово окупованих територій та їх русифікацію.

Схожу політику проводив і Сталін у роки Голодомору: осиротілих дітей, які потрапляли в притулки, піддавали ідеологічному впливу, а ті, хто вижив, десятиліттями або мовчали, або могли говорити про свій досвід тільки в найближчому колі.

Як бачимо, російський диктатор Путін, вчиняючи злочини проти українських дітей, крокує проторованою Сталіним і Гітлером стежкою. Геноцид українців через винищення дітей — метод, дуже подібний до тих, які описував Рафал Лемкін на прикладі нацистської Німеччини. Саме тому зло має бути покаране, зокрема в судовому порядку, як це було після ІІ Світової війни.

Михайло КОСТІВ,

завідувач відділу дослідження геноциду,

злочинів проти людяності та воєнних злочинів

Національного музею Голодомору-геноциду

Джерело – NV

На фото – Діти з путінської мілітарної організації «Юнармія» в Харцизьку Донецької області, 9 травня 2024 року / Фото: REUTERS/Alexander Ermochenko.