Відеоекскурсія найбільшою мистецькою колекцією творів про Голодомор від Моргана Вільямса

8 червня 2024 року пішов з життя власник найбільшої колекції мистецьких творів про Голодомор, американець Морган Вільямс. Як формувалася ця колекція, з чого все почалося і які цікаві твори є в цій колекції, пан Вільямс розповідає в своїй відеоекскурсії. Розшифровку цього відео українською мовою пропонуємо вашій увазі.  

Мене звати Морган Вільямс. Я працюю президентом та головним виконавчим директором Ділової ради США та України. Ділова рада є спонсором виставки про Голодомор очима українських митців.

Я також є засновником, колекціонером і опікуном цієї колекції про Голодомор. Приблизно в 1995 році я зв’язався з Джеймсом Мейсом, який був відомим дослідником Голодомору і працював у Києві. Я сказав йому, що помітив, що дуже мало візуальних матеріалів про Голодомор. Дуже мало фотографій, немає картин, немає музики… Цікаво, що ні візуально, ні музично про Голодомор майже нічого не було. Він пояснив мені про масштабне приховування.

За його словами, це було одне з наймасовіших приховувань в історії. Радянський Союз робив усе, щоб це замовчували. Він сказав: «Моргане, ти не розумієш. Якби ти про це намалював або якби ти заспівав про це пісню, якби ти був бандуристом, якби ти писав вірші, ти, мабуть, не протримався б дуже довго». Тож він сказав, що масове приховування тривало багато років. Тому я сказав, що дуже цікаво подивитися, чи зможемо ми знайти хоч якийсь витвір мистецтва, щось візуальне.

Морган Вільямс. 

Коли відбувається велика катастрофа, важливо, щоб це висвітлювали ЗМІ та мистецьке співтовариство, щоб можна було візуально побачити вплив того, що сталося, а не просто читати про це в книжках. Тож Джеймс Мейс сказав: «Ну, можливо, деякі художники в 1989 році, коли все відкрилося, почали щось робити». Тож я почав шукати, чи є якісь роботи українських художників про Голодомор.

Ми почали продивлятися до деяких художників плакатів, тому що художники плакатів, швидше за все, щось робили, але індустрія плакатів повністю розвалилася за Радянського Союзу в 1989 році. І плакатисти тоді не мали жодної роботи, але вони почали робити плакати самі та мають власні виставки. Деякі з них робили твори про Голодомор, про Чорнобиль, про знищення культури.

Тож я зв’язався з плакатистами. Я знайшов приблизно вісім-десять плакатів про Голодомор у цих плакатистів, які ми додали до колекції. Так почалися пошуки, які тривали з 1995 по 2000 рік. Отже, пошуки тривали близько п’яти років. Ми об’єднали це в мережу. Ми відвідали сотні студій, шукаючи твори про Голодомор.

Художників, які б писали на цю тему, в Україні було небагато. Ніхто не буде купувати твори мистецтва на цю тему. А тих, хто писали, коли я їх опитував, то виявив, що більшість із них це ті, хто втратив родичів, хто втратив родину під час Голодомору.

І вони хотіли використати свої таланти від душі та серця, щоб висловити свої почуття щодо руйнування, масового знищення людей, ферм і підприємств в Україні.

Усі художні твори є оригінальними творами мистецтва, і всі вони створені, більшість із них, – художниками з України. Ми почули і дізнались багато цікавого, відвідавши художників і попросивши їх розповісти нам історії про те, чому вони створили свій твір.

Тут, в Українському домі, представлено близько 75 робіт. Колекція налічує понад 250 різноманітних робіт, присвячених Голодомору. Непросто було зібрати єдину візуальну колекцію мистецьких робіт, яка б насправді показала знищення Голодомором, показала, що сталося з людьми, показала, що сталося в Україні.

Художники були готові до співпраці та допомагали знайти роботи. Як я вже казав, ми відвідали кілька сотень майстерень, їздили до Харкова, їздили в Потаву, їздили в Одесу шукати різні роботи. Щоразу, коли ми його знаходили, ми розмовляли з художником і купували його роботу, щоб зберігати в колекції.

Мистецтво плакатної пропаганди в Радянському Союзі було дуже розвиненим. Тут  були спеціальні школи плакату. Вони підготували багатьох плакатистів. У них було багато конкурсів, було багато виставок. Отже, одні з найкращих плакатистів у світі створювали ці плакати. Це ті, яких я хотів знайти. Багато з них показували мені антиамериканські плакати, зроблені до розпаду Радянського Союзу. Отже, знову ж таки, жоден із цих плакатів не був створений комп’ютером. Усі вони є оригінальними творами мистецтва на дошці чи полотні. Також є малюнки олівцем на папері. Велика різноманітність творів мистецтва, створених різними художниками, які знову вирішили, що хочуть щось зробити з цим. Вони були дуже унікальні та дуже рідкісні. І ті роботи, які вони зробили, дуже важливі. Якби ми не врятували їх з їхніх студій, багато з них були б втрачені, багато з них були б викинуті без шансу на збереження. Тому створення цієї колекції було для мене дуже важливим чинником, щоб я міг вперше показати вплив Голодомору через українських митців.

У творах мистецтва багато прихованих тем, прихованих смислів, але дуже важливих і критичних смислів. І я впевнений, що мистецькі роботи є точним відображенням того, що ці художники відчували до Голодомору і як вони хотіли розповісти світові про те, що сталося в Україні в 1932 і 1933 роках, хоча написані вони були в 1990-х роках. Бо знову ж таки нічого не можна було зробити, поки Радянський Союз був живий і могутній і прикривав те, що сталося.

Три роботи, які ви бачите позаду мене, належать дуже відомому видатному плакатисту Києва Валерію Вітру. Валерій пройшов підготовку за часів Радянського Союзу, і він справді показав мені кілька плакатів, які він зробив у тематиці антиамериканської пропаганди – проти США. Але після розпаду Радянського Союзу він був справжнім патріотом. Він був дуже різнобічно обдарований. Був у складі гурту народного художнього співу. Він умів писати вірші та робити чудові плакати. На одній із них зображена людина, яка в руках тримає пшеницю. І коли пшениця падає на землю, пшеничні зерна перетворюються на черепи. На іншому зображено поле зі свічками на честь усіх мільйонів загиблих під час Голодомору. На іншому зображено хрест у полі, на якому написано 1932—33 роки, знову ж таки в пам’ять про загиблих під час Голодомору. Три дуже видатні приклади мистецтва плакату з України.

Плакат Валерія Вітра.

Бачите, це дуже креативно, дуже яскраво і дуже реалістично. Він використав кістки, щоб написати 1932 рік. Побачимо ще, де він ними писав 1933 рік. Коли ми влаштували першу виставку про Голодомор у Києві в Будинку вчителя у 2000 році, прийшли люди з профспілки. Але їм це не сподобалось і вони вимагали, щоб директор Будинку вчителя це зняв. Вони сказали, що цього не було. Це фарс. Директор Будинку вчителя відмовилася знімати, і вона фактично залишила його ще на тиждень, хоча ті продовжували скаржитися. Отже, навіть у 2000 році були люди, які хотіли заперечити Голодомор і не допустити публічного показу візуальної концепції Голодомору.

Тут праворуч ви побачите другу частину диптиха Валерія Вітра, де він використовував кістки, щоб показати Голодомор 1932 і 1933 років. Він хотів використати дуже суворий реалізм. Він хотів розповісти, як було. Деякі люди вважали, що так зображувати Голодомор – це занадто. Але вони були дуже добре сприйняті, і я вважаю, що це дуже творчо, як він використав кістки, щоб створити зображення трагічних 1932-1933 років. Без сумніву, він відчував, що це був дуже чесний, відвертий і реалістичний спосіб змалювати трагедію того, що сталося з мільйонами людей.

Ця робота позаду мене – це картина Віктора Зарецького. Віктор був дуже відомим українцем протягом багатьох років, був відомим дисидентом. Воював проти Радянського Союзу. Він витримав багато випробувань і страждань, він наполегливо боровся і створив кілька груп проти Радянського Союзу. Його весь час переслідували. Коли він став старшим, то вирішив, що хоче щось зробити про Голодомор, це вже був 1989 рік, і нарешті можна було намалювати таку картину. Тож він зробив цю дуже велику картину, щоб показати слід, ряд смерті, що йде посередині з фігурою смерті і тілами. Це дуже яскрава картина. На ній є сусальне золото. Це один із шедеврів колекції Віктора Зарецького. Це єдине, що він зробив про Голодомору, і зробив це незадовго до смерті.

Фрагмент картини Віктора Зарецького.

Ця картина була особливою картиною 1953 року Віктора Цимбала. Віктор Цимбал був одним із найвідоміших українських художників у США. Робив усі види графіки, реклами. Він був дуже відомий і дуже знаменитий. Перші графіки про Голодомор, які я знайшов, — це дві листівки українців з Німеччини, які розповсюджувалися підпільно. Потім у 1953 році відбулося перше велике вшанування пам’яті жертв Голодомору в Сполучених Штатах. У Нью-Йорку відбулися великі пам’ятні урочистості. Він написав цю картину до тієї події зі вшанування пам’яті, і у нас є фотографії з тих заходів, де ми бачимо фрагмент його картини. Це лише її частина. Уся картина має 10 футів у висоту, і вона дуже драматична і дуже зворушлива. Тож це одна з найважливіших картин. Не так давно оригінальну копію цієї картини знайшли в Нью-Йорку і передали до Музею Голодомору в Києві.

Віктор Цимбал “1933 рік”.

Дві великі роботи позаду мене — два найкращі шедеври в колекції.

Їх зробив київський художник на ім’я Микола Павлусенко, він був дуже відомий. І коли він дізнався, що має невиліковний рак, він вирішив, що хоче зробити дві роботи, які покажуть його ненависть до Радянського Союзу і те, що він думає про Леніна і Сталіна. Ось він і зробив ці два шедеври. Вони містять близько 50 різних символів, тому ви повинні уважно їх розглядати. Всі люди в оточенні Леніна і Сталіна зображені кажанами. Там статуя поваленого царя. Там у пшениці зображений Голодомор. Вони просто переповнені символікою Радянського Союзу включно з художнім стилем. Я відвідав його дружину. Художник хотів передати їх до музею, але після кількох візитів я переконав її, що якщо ви віддасте їх до музею, вони, ймовірно, потраплять у сховище, і їх більше ніколи ніхто не побачить. Тож вона вирішила, що це найкраще місце для них, бо ми сказали їй, що виставимо їх на виставку і їх бачитимуть. Тому нам дуже пощастило, що ці два шедеври є частиною колекції.

Фрагмент картини Миколи Павлусенка. 

Тут ви побачите дві картини відомої в Києві художниці. Вона родом з маленького села на Полтавщині і багато років була професором Академії мистецтв (йдеться про Віру Баринову-Кулебу. – Ред.). Її роботи користуються великим попитом і зберігаються багатьма колекціонерами в багатьох країнах. Коли я прийшов до неї, щоб поговорити про її сім’ю, вона розповіла, що її дідусь і бабуся померли жахливою смертю від голоду. Тому вона сказала, що створить твір про це. Отже, тут показано, як її дідусь кричить від жаху і кричить про те, що відбувається, і каже: «Господи, для чого? Для чого? У чому причина? Чому ми вмираємо? Чому ми вмираємо з голоду?» І ви бачите, що бабуся лежить на землі. Це дуже емоційна її картина про смерть бабусі та дідуся.

Картина Віри Баринової-Кулеби.

На цій картині зображена жінка з дитиною, яка лежить на землі, вона тримається за колючий дріт і каже, що це ваша земля. Це не чужа земля. Це не радянська земля. Це українська земля. Тому вона дуже нестерпно намагається сказати своїй дитині, що це твоя земля.

Це два плакати, які ми показували на виставках. Два з тих, які найбільше подобаються людям. Це, звичайно, хрести на пшеничному полі, і це Микола Червоткін, і там написано, що ніхто не хотів помирати. Тож це дуже наочно, і на хрестах написано 32- 33. Це дуже символічно те, що сталося, і дуже виразно, що ніхто не хотів помирати.

Морган Вільямс біля роботи Миколи Червоткіна. 

Цей другий – ворона обдирає вишиванку України і автор невідомий, але там написано, а ми дивилися і мовчали.

Одного разу мені зателефонували і сказали, що вони чули про одного художника ліногравюри в Сумській області, який, як їм здавалося, зробив щось на цю тему. Це  Микола Бондаренко із Сумської області. Він був художником гравюри на дереві чи ліногравюри і заробляв на життя ліногравюрою. Але в 1989 році він сказав, що хоче якось використати свій талант, щоб показати всю трагедію. Він не хотів просто показувати трупи. Тож у нього виникла ідея опитати всіх, хто вижив. Тож він опитав та запитав, як ви вижили? Які страви вам довелося їсти? Що ви знаходили в лісі? Що ви знаходили у струмках? Ну як ви підготувалися у своїй боротьбі за те, щоб залишитися в живих? Трохи попрацювавши, він знайшов близько 65 різних сурогатів. Він зробив потроху від кожного з них і випустили книгу під назвою «Кулінарна книга Україна 32-33». Тут ми бачимо дерево життя, яке насправді є деревом смерті: в центрі постать жінки та постаті померлих людей, а також дерево і руки, що піднімаються, віття дерева має зображення мапи України. Це дуже драматичний образ.

Ліногравюра Миколи Бондаренка, присвячена Моргану Вільямсу. 

Це лише одна із ліногравюр, які зробив художник із Сумської області. Миколі Бондаренко спало на думку ідея опитати всіх, хто вижив, щоб дізнатися, яке під час Голодомору було харчування? Що люди їли? Як вони готували замінники їжі у боротьбі за виживання? Потім він записував усе це протягом декількох місяців і зробив близько 65 невеликих вирізок, які можна знайти в цій книзі, яка називається «Україна 1933: Кулінарна книга».

Ліногравюра Миколи Бондаренка “Дрібні тварини”.

Він зробив зображення у вигляді вікон, і в кожному вікні показано продукт, який комусь доводилося їсти, щоб вижити.

Це була задня обкладинка його кулінарної книги, на якій зображений ніж із кров’ю в мисці з порожньою їжею, і це також було в його кулінарній книзі.

Ліногравюра Миколи Бондаренка “Передостаннє”.

Там були показані сталеві прути, якими користувалися люди, що працювали на Радянський Союз, які приходили на обійстя і заходили в будинки, і вони рознесли б ваш будинок на частини. Вони встромляли штирі в землю біля хати у будь-якому місці, де вони думали, що ти ховаєш хліб або їжу. Було просто вражаюче, до чого влада дійшла, щоб забрати їжу в людей, прирікши на голодну смерть.

Ця картина насправді одна з моїх улюблених. Вона зображує бюрократів, безіменних, віроломних. Зображено потужну державу, що вийшла з-під контролю, і це художник на ім’я Максимов, і, як ви бачите, назва – «Все належить державі». І показано, як цей безіменний, віроломний бюрократ забирає яблуко у маленької дитини, тому що все належить державі.

Художник В. Максимов “Усе належить державі”.

І ви бачите тіло померлої людини, що лежить на лаві, і, як ви знаєте, вони [комуністи] прийняли закон, згідно з яким все належало державі, і якщо ви вийшли і зібрали зерно в полі після жнив, вас могли заарештувати за крадіжку державного майна. Вони казали, що все, що було у кожного – їхні будинки, їжа, зерно, їхні посіви, худоба – все належало державі.

Триптих, який ви бачите тут, — це чудова картина. Хтось сказав мені перевірити народного художника, який жив у Полтаві. Говорили, що він дуже великий патріот і знають, що він пише картини до Дня Незалежності. Він написав про те, що його племінник загинув в Афганістані. Він писав картини про Чорнобиль. Він писав на безліч політичних і соціальних тем, що було дуже, дуже рідко. Ймовірно, він написав більше картин про ці проблеми, ніж будь-який інший художник, якого я знайшов. (Йдеться про художника Івана Новобранця. – Ред.)

Морган Вільямс біля триптиха Івана Новобранця.

Ці картини – про його брата Івана. Іван загинув під час Голодомору. Коли він народився приблизно через шість років, батьки назвали його Іваном. На цьому триптиху справа ви бачите його матір, яка голосить, кричить у небо, а її мертвий син лежить на землі. А ліворуч ви бачите матір і батька, його мати і батько лежать там із мертвим сином. А посередині ви побачите дуже гарну картину його села. А в селі є кладовище і горщик з квітами стоїть на могилі його брата. Він сказав, що це була для нього дуже емоційна робота. Йому неодноразово розповідали про Голодомор, про його родину та про нестерпний жах смерті брата. Тож це його спосіб через свій художній талант та власне бачення показати, що сталося в його селі, з його матір’ю та батьком, родиною.

Картина Івана Новобранця. 

Ось дуже цікава графіка, дуже цікавий плакат. Його зробили двоє плакатистів у Нікополі. Ми дізналися про це, поїхали, щоб їх знайти. На ньому зображений великий червоний щур, який їсть під землею, їсть хліб, їсть під полем пшениці. І там сказано, що рани загояться, але душі ніколи не загояться. Він дуже, я вважаю, креативний, дуже виразний. Показує червоного щура Радянського Союзу, бюрократів, які використовували всі можливі засоби, щоб знищити їжу людей, зробити їхнє життя жалюгідним і спричинити їхню смерть.

Робота Василя Живогляда та Василя Усатюка.

Це два історичні приклади дуже ранніх візуальних зображень Голодомору.

Знаєте, Голодомор замовчували, і була Друга світова війна, і не було можливості вшановувати пам’ять загиблих. Це дві збільшені листівки, які були випущені підпіллям Союзу Української Молоді в Німеччині, і вони викликали сильні суперечки. І звичайно, вони могли мати проблеми, тому що тут ось у вас Сталін і показано зерно, яке він вкрав, і трупи, а потім ось тут у вас є символ смерті, яка прокотилася Україною. Тож це були дуже сміливі українці, які почали підпільний рух, щоб почати візуально зображати Голодомор на цих листівках.

Це єдині два, які я знайшов, і, наскільки мені відомо, це найперші приклади Голодомору, показаного українцями. А наступні вийшли в США в 1953 році і деякі в Канаді, де вперше в історії відбулося справжнє вшанування пам’яті жертв Голодомору на 20-ту річницю Голодомору.

Щиро дякую за перегляд цього відео про жахливі події; руйнування та загибель мільйонів людей, які відбувалися в Україні в 1932—1933 роках. Все це було організовано владою Радянського Союзу, яка керувала державою, що вийшла з-під контролю. Вони сказали, що все майно державне, і вони хочуть, щоб усі господарства об’єдналися у спільні колективні господарства, тому прийняли закон, за яким все майно належить державі. Фермери та сільські жителі в Україні чинили цьому опір, тож вони (влада. – Ред.) розпочали масштабний голод, який убив мільйони людей. Це ретельно приховувалося роками, роками, і роками. І дуже мало фотографій, майже немає творів мистецтва та інших робіт художників. Не дозволялося ні віршів, ні пісень. Тому дуже важливо візуально побачити таку трагедію проти народу України. Першим способом, яким ми навчилися це робити, був пошук художників після 1989 року, які свій гнів через втрату родичів під час Голодомору вирішили втілити в мистецькі твори про Голодомор. Їх було небагато, і вони були далеко один від одного. Але з 1995 до 2000 року ми обшукали сотні студій. Ми спілкувалися з усіма митцями, щоб знайти твори мистецтва, які творили люди. Більшість із нас сидять у своїх студіях. Ніхто не купував твори мистецтва Голодомору, тому ми зібрали єдину існуючу велику колекцію творів мистецтва Голодомору очима українських художників. В нас тут близько 85 творів. А є ще багато. Тож ми цінуємо можливість показати роботу дуже сміливих українських художників, які мали сміливість і мужність візуально втілити те, що вони знали, що насправді сталося в Україні. Велике дякую!

Джерело відеоекскурсії – U.S.-Ukraine Business Council (USUBC)