Співробітники Музею Голодомору взяли участь у «круглому» столі
5 вересня в Києві співробітники Національного музею Голодомору-геноциду взяли участь у «круглому» столі «Дитячими очима: ментальні блукання апокаліптичним світом. Минуле в діалозі сучасності».
Захід відбувся в Інституті проблем сучасного мистецтва НАМ України в рамках виставкового проєкту «Леся Марущак. Поезія наших дітей».
Дитинство у часи катастроф – велика і трагічна тема, яку можна і необхідно досліджувати в межах різних дисциплін. Під час «круглого» столу дослідники та митці із України, Канади і США обговорювали стратегії нарацій, досліджень і дій щодо українських дітей, що опинилися у вирі історичних катастроф. Значна частина з них висвітлювала долю маленьких українців під час Голодомору-геноциду.
Серед спікерів були художниця та кураторка, авторка виставки «Поезія наших дітей» Леся Марущак (Оттава, Канада), художниця, авторка мистецького проєкту«Another Kind of Icon», присвяченого дітям-жертвам Голодомору 1932–1933 рр. Лідія Боднар-Балагутрак (Г’юстон, США), письменниця та перекладачка, авторка книги «A Kind of Refugee» Лариса Бабій, директорка Музею української діаспори Оксана Підсуха, мистецтвознавиця та культурологиня, завідувачка відділу мистецтва новітніх технологій Інституту проблем сучасного мистецтва Оксана Ременяка. Серед учасників круглого столу також були заступниця генерального директора Музею Голодомору Анна Сокиріна, завідувачка відділу усної історії Музею Голодомору Юлія Коцур та завідувач відділу дослідження геноцидів Музею Голодомору Михайло Костів та провідний науковий співробітник Музею Голодомору Андрій Іванець. Наші музейники долучилися до заходу на запрошення мисткині Лесі Марущак, з якою вже реалізовували спільні проєкти в Музеї Голодомору.
Андрій Іванець наголосив у своєму виступі на важливості знання досвіду виживання і збереження національної ідентичності українських дітей у катастрофах ХХ ст. Він нагадав про сьогодення, коли як електричним струмом б’є інформація про вбивства, катування чи ґвалтування дітей окупантами, про травми маленьких українців, викликані вимушеними переселеннями і міграціями, про «промивання мізків» і мілітаризацію дитинства ідеологією рашизму українським дітям на окупованих територіях. У зв’язку з цим він нагадав про силу української ідентичності на прикладі життя живописця Петра Андрусіва (1906–1981). Під час Першої світової війни восьмирічного Петра російські солдати вивезли із села в Галичині в Росію, пізніше польські військовополонені забрали його з собою до Варшави, тому коли він у 1920-х рр. зустрівся з батьками, то не міг навіть розмовляти з ними українською мовою. Тим не менше Петро Андрусів став визначним українським майстром живопису і створив цикл великоформатних картин із історії України-Руси, якими міг би пишатися кожен державний народ. Андрій Іванець нагадав, що серед художників-сучасників Голодомору картини Віктора Цимбала і Петра Андрусіва найбільш мистецьки потужно відобразили геноцид українців у 1932–1933 рр. На жаль, великий живописний твір Андрусіва «Голгота України» загинув під час Другої світової війни і сьогодні відомий лише за фотографіями.