В Музеї відбулась презентація видання «Я все чув, все бачив». Фрагменти з рукопису Івана Кочерженка 1922-1938 років
У Залі пам’яті, у п’ятницю, 19 вересня, відбулась презентація видання «Я все чув, все бачив». Фрагменти з рукопису Івана Кочерженка 1922-1938 років.
Юлія Коцур, завідувачка відділу усної історії Голодомору, розповіла про основні напрямки комплектування та розширення музейної колекції. Сьогодні, фонди музею налічують понад п’ять тисяч свідчень очевидців Голодомору. Протягом 2020-2021 років було здійснено дві масштабні експедиції Україною і в цьому році теж планується подорож до різних областей нашої країни з метою збору спогадів про Голодомор та масовий штучний голод 1946-1947 років. Окрім запису інтерв’ю, музейники збирають також фотографії, документи, щоденники, мемуари та інші матеріали задля подальшого збереження та оприлюднення.
Голова Попельнастівської сільської ради, історик Олег Волянський наголосив, що більше 20 років місцева громада досліджує локальну історію та намагається виховувати молодь в національно-патріотичному дусі. За цей час було випущено буклет про історію села, створено музей та його віртуальну версію, розроблено сайт, герб і прапор села, засновано культурно-освітній центр «Толока», проводяться культурні заходи, триває співпраця з іноземними організаціями. На території громади є народні пам’ятники жертвам Голодомору. Знято фільм «Попельнасте. Ріка життя», де використано інтерв’ю з місцевими мешканками, що пережили Голодомор.
Олег Волянський розповів, як у 2021 році дізнався про те, що у місцевого директора школи Івана Погорілого, вже понад 35 років зберігається рукопис спогадів жителя села Щасливе – Івана Кочерженка. Він доклав чимало зусиль, щоб отримати дозвіл на дослідження та оприлюднення матеріалу.
Упорядник та автор передмови видання «Я все чув, все бачив», краєзнавець, журналіст, директор культурно-освітнього центру «Толока» Валерій Жванко одразу зауважив: «Цінність спогадів Івана Кочерженка в тому, що їх писала не жертва Голодомору, а активний організатор колективізації та учасник розкуркулення. 580 сторінок вражаючої інформації від «переможця». Безумовно, Іван Хрисанфович розумів важливість своїх записів. На кожній сторінці він розписався, бо підозрював, що рукопис можуть порвати, через його викривальний характер. Краєзнавець зазначив: «Коли я вперше почав читати ці матеріали, мене вразила сторінка, де був детальний опис засідання, на якому визначали: хто заможний, хто середняк, хто міцний середняк, а хто бідняк, і в кого що потрібно забрати. І так розписано: перша, друга, третя черга».
З 1922 по 1938 рік Іван Кочерженко був головою сільської ради та колгоспу. В 1938 році його заарештували за антирадянську пропаганду і засудили до 10 років ув’язнення. Валерій Жванко з часом знайшов карну справу Івана Хрисанфовича. Прикметно, що в документі його місце проживання визначено, як «непаспортизованная местность». Журналіст визнав, що для нього найемоційніша складова рукопису, це коли активіст намагається показати свою людяність. Іван Кочерженко художньо описав історію однієї родини, яку назвали куркулями і вислали, проте залишили в порожній хаті невістку з новонародженою дитиною, бо вона була з бідної родини. Коли автор рукопису змальовує події 1932-1933 років, він не говорить слово «Голодомор» чи «голод», а каже: «не всі пережили продовольствєнниє трудності і іспитанія, і їх не стало…»
В кінці книги «Я все чув, все бачив» є QR-код, за яким можна прочитати всі 380 сторінок оригіналу рукопису (перша книга з трьох).
У продовження заходу поетеса Зінаїда Жванко продекламувала щемливий вірш про Голодомор, який написала, почувши спогади своєї бабусі про геноцид українського народу.
Наприкінці, пан Валерій передав до основного фонду музею Книгу розрахунків з членами колгоспу ім. Молотова села Попельнасте Червонокам’янського (сьогодні Олександрійського) району Кіровоградської області за 1947 рік. Присутні ознайомились зі змістом документа. В книзі вказано, скільки кожній людині в якості оплати праці було видано пшениці, жита, борошна, печеного хліба. Маємо зазначити, що часто розрахунок був у грамах. До прикладу, на першій сторінці вказано, що Ганна Григорівна Бичок отримала 30 червня 1947 року 300 г печеного хліба, а через місяць – 31 липня 1947 року – ще аж 100 г печеного хліба. Також є позначки про відрахування: за цукор, за макуху, за олію, за харчування та за парування корів. Розраховувались колгоспники трудоднями.
