Тоді голодом вбивали, а зараз ракетами: свідки Голодомору бачать у російській агресії повторення геноциду

21 листопада наша колежанка, завідувачка відділу усної історії Голодомору Юлія Коцур поспілкувалась з журналісткою редакції газети «Вечірній Київ» Наталкою Марків. Юлія Коцур протягом багатьох місяців керувала та приймала безпосередню участь в експедиціях різними областями України, що є частиною проєкту «Підтримка експозицій Національного музею Голодомору у м. Київ, Україна», який фінансується Міністерством закордонних справ Канади (GlobalAffairs Canada GAC) і реалізується компанією Cowater International та Канадсько-Українською Фундацією Canada-Ukraine Foundation

«Одну таку історію ми записали на Кіровоградщині. Під час Голодомору в родині помер батько і найменший син. Жінка з трьома дівчатками залишилася без засобів до існування, пухли з голоду. Хоч родина була незаможною, її розкуркулили — забрали худобу, реманент, усі запаси зерна. Активісти сільради запропонували віддати дівчаток до дитбудинку. Мати погодилася і згодом поїхала на Донбас на заробітки.

Але дітей у дитбудинок, що був неподалік у сусідньому селі, не прийняли. Якась жінка з колгоспу відвезла малечу (найстаршій було п’ять років) на найближчу станцію — і покинула. Заплаканих дітей знайшли пізно ввечері на цій же станції. Двох старших відправили до інтернату, меншеньку — до яслів. Коли старша навчилася писати, знайшла адресу дядька й повідомила, де вони. Мама приїхала, забрала їх з дитбудинку. А меншу сестричку, скільки не шукали, так і не знайшли».

Детальніше читайте за посиланням.