Відома українська актриса розповіла про Голодомор

30 червня 2020 року, відвідавши Залу Пам’яті музею, своїми спогадами про Голодомор поділилася Яблонська Галина Гілярівна — відома українська акторка, громадська діячка, актриса Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Для того, щоб записати свідчення, пані Галина Яблонська, очевидиця, вирішила завітати до Музею Голодомору.

«Пам’ятаю ті страшні роки. Мені було 5 років. Батьки мене відвезли до дідуся та бабусі, які жили у райцентрі Вінницької області — Бершаді.
Дідусь працював агрономом, і це допомагало нам виживати. Звичайно, я тоді нічого цього не знала. Єдине, що було дуже прикрим, — бабуся не випускала мене на вулицю. Ні за яких обставин, вона казала: «Ти не маєш права виходити, навіть на ганочок, будеш тільки в квартирі».
Отак я провела ціле літо.
Бабуся на кухні щось готує, а я в куточку граюся зі своїми друзями. Була у нас така собачка Жужутка, вона народила трьох цуценяток. Це були мої друзі: весь час я проводила з ними.
[…]
У нас була така традиція: дідуся рано-вранці, ще я спала, забирала бричка, і він їхав на роботу. […] Знаю лиш, що щоразу з поля він привозив: якусь городинку, морквочку, і це допомагало нам виживати.

І була така особливість у нас, це теж і мене розважало, і всі ми дуже тішилось.
Ця Жужутка завжди відчувала, як дідусь повертався з роботи. […] І вона бігла, вскакувала на цю бричку, вони разом приїздили і вони разом заходили до квартири.
[…]
Бабуся мене теж дуже любила і дуже оберігала, щоб не дай Бог я не вийшла — чому: я не знала: не можна тобі виходити і все.
І от одного разу Жужутка як завжди підбігла до дверей, попросила, аби її випустили, вона побігла. Потім приходить дідусь, каже: «А чому Жужутка мене не зустріла, ви шо її не випустили?». Бабуся каже: «Ні, випустила». Він каже: «Вона не зустріла мене».
Ми захвилювалися […]. Нема один день, другий. І тут цуценята, вони ще смоктали її, вони нічого ще не їли й. власне, в нас і не було нічого, що їм можна дати. І ці цуценята один за одним починали вмирати. І взагалі це була одна із перших найбільших трагедій в моєму житті.

А коли я почула у розмові… ну дідусь і бабуся розмовляли між собою, вони не знали, що я чую їх. Ну хтось, каже, з’їв нашу Жужутку. Мене охопив такий відчай, такий страх, я не розуміла: ну як це можна було цю собачку з’їсти?»

Із свідченням Галини Гілярівни ви можете ознайомитися за посиланням.