7 липня 1945 року народилася дослідниця Голодомору, докторка історичних наук — Валентина Борисенко

Валентина Борисенко народилася на Вінниччині. Закінчила історичний факультет Київського державного університету та обрала напрямком своїх досліджень етнологію. З 1970-х років побувала в багатьох етнографічних експедиціях. Спілкуючись із людьми, у розмовах нерідко виринали події 1930-х років, які стали духовним зламом у культурі й житті українського села. «Я спершу нічого не розуміла. Трохи чула в дитинстві, що був голод. Але в школі про це не говорили. Моя мама і вдома не хотіла про це розказувати», – згадує пані Валентина.

Цією правдою люди почали ділитися тільки тоді, коли тема Голодомору перестала бути забороненою. «До 1990-х люди про це боялися говорити, – розповідала пані Валентина. – В одному селі, пригадую, жінка трохи розказала про голод, а коли я хотіла записати її прізвище, відмовилася: «Не скажу, а то прийдуть і вб’ють». А після 1991-го, та ще й у «зоні відчуження» — вже нічого не боялися. І ті розповіді були такі трагічні що, здавалося, витерпіти було неможливо. Наприкінці, найчастіше, була фраза: «Така житка, моя голубонько…». Я так і назвала одну зі своїх книжок».

Згодом Валентина Борисенко розробила першу програму-запитальник для збору свідчень про Голодомор, запропонувавши дослідникам методологію запису усної історії Голодомору. Саме цей запитальник став основою для збору свідчень, зокрема і для Національної книги пам’яті жертв Голодомору. Частина цих записів передана до фондової колекції музею та оприлюднена на нашому ресурсі «Свідчення».