Голодомор-геноцид та масові штучні голоди: в чому різниця?

Масовий штучний голод – прийнята в сучасній українській історіографії назва проявів тоталітарної політики комуністичного режиму в Україні у 1921–1923 pp. i 1946–1947 роказ. Обидва голоди (1921–1923 рр. та 1946–1947 рр.) відбулися невдовзі після завершення масштабних воєнних дій і на тлі недородів, однак спричинили їх не стільки наслідки війн і природні катаклізми, скільки свідома політика комуністичного режиму. В обох випадках у Москві проігнорували реальні валові збори зернових в Україні з метою якнайбільшого оподаткування українських хліборобів.

“У 1921–1923-х та 1946–1947-х був масовий штучний голод, а у 1932–1933 роках – Голодомор-геноцид. Спільна риса цих трьох голодів – вина влади. Якби вона не вилучала у населення продукти, такої страшної смертності не було б.

Якщо брати відмінності, то у 1921–1923-ті та 1946–1947-ті певним “виправданням” для радянського режиму був період повоєнної розрухи. Кліматичний фактор не був ключовим, бо засухи були циклічним явищем і в період до більшовиків селяни намагалися до них готуватися – робили запаси.

Специфікою голоду 1921–1923-х було те, що радянський режим частково визнавав факт голоду. Навіть у той час були доволі значними кампанії для збору допомоги голодуючим, щоправда більше йшлося про територію Поволжя, незважаючи на те, що масштаби голоду, зокрема на півдні Україні, були схожими.

Також під час голоду 1921–1923 років більшовики дозволили міжнародну продовольчу допомогу для голодуючих. Організацій, які її надавали, було декілька. Натомість в 1932–1933 роках у СРСР заперечували факт голоду, що унеможливлювало і допомогу з-за кордону. Така ж ситуація була і в 1946–1947 роках”, — пояснює завідувач відділу дослідження геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів Національного музею Голодомору-геноциду, доктор філософії в галузі історії Михайло Костів у своєму інтерв’ю для РБК-Україна.

Головна відмінність масових штучних голодів від Голодомору 1932–1933 років полягає в тому, що останній мав виразний геноцидний характер. Це, зокрема, проявилося тим, що вилучення збіжжя та інших продуктів харчування в Україні у 1932–1933 рр. здійснювалося з чітким наміром фізичного знищення частини українців та ліквідації українського народу як такого. Саме тому Голодомор визнано геноцидом, а масові штучні голоди мають ознаки злочину проти людяності.

Геноцид (від грец. γένος (génos) – «рід, плем’я» і лат. caedo «бити, колоти, рубати, вбивати») зумисна діяльність, скерована на повне або часткове винищен-ня окремих груп населення з етнічних, національних, расових чи релігійних мотивів. Згідно із законами України, актами геноциду визнані: Голодомор 1932–1933 pp. примусова депортація кримських татар (киримли) із Кримського півострова 1944 р.; злочинні дії військового та політичного керівництва Російської Федерації, вчинені проти України в період після 24 лютого 2022 р. Загалом у світі протягом ХХ – початку ХХІ ст. відбулося понад 50 випадків масового винищення цивільного населення, що мали ознаки геноциду.

Першим оцінку Голодомору 1932–1933 рр. як акту геноциду дав на початку 1950-х рр. сам творець концепції геноцидного насилля Рафаель Лемкін. Його міркування поширювали представники української діаспори у США. На початку 1950-х рр. в українській пресі в США з’явилися перші згадки про голод 1932–1933 рр. як геноцид. У вересні 1953 р. для меморіальних заходів у Нью-Йорку з вшанування жертв Голодомору Рафаель Лемкін підготував доповідь «Радянський геноцид в Україні», яка містила теоретичне обгрунтування геноцидного характеру дій сталінського режиму проти українців (правник дотримувався широкого трактування геноциду, виділяючи чотири складові сталінського плану знищити українську націю). У наступні роки в українській діаспорі у США та Канаді набули поширення такі визначення як «голодовий геноцид» та «голод-геноцид». Помітний внесок у популяризацію оцінок Го-лодомору як геноциду зробили представники української діаспори Василь Гришко (1914-2008) та Василь Плющ (1903-1976).