Історія родини Шевчуків із села Стара Оржиця

На цьому фото ви бачите родину Шевчуків зі Старої Оржиці Згурівського району на Полтавщині (зараз – Київщина). Велику, дружну і працьовиту. Люди, зафіксовані на знімку в далекому 1930 році, ще не знають, через які випробування й поневіряння їм доведеться пройти. Це родинне фото передав до нашого музею Денис Радушев, онук наймолодшої дівчинки з фото, котру тримає на руках мама.

Її звали Оленка. Вона народилася 23 грудня 1929 року, тобто на фото їй ще нема і року. Дівчинка по-дитячому щиро сміється в камеру – велика рідкість для того часу, адже здебільшого люди на тогочасних фото – серйозні і зосереджені. Свою вродливу маму Оленка втратить зовсім маленькою: у голодному 1933 році Євдокія Шевчук (1897 р. н., у дівоцтві Здер) полізла на шовковицю, щоб нарвати ягід для своїх п’ятьох дітей. Знесилена жінка не втрималася та впала з дерева. Після отриманої при падінні травми, вона була прикута до ліжка, хворіла все літо й осінь та 8 січня 1934 року, як раз після Різдва, померла. Їй було лише 36 років. У родині розповідають, що батько Євдокії Зиновій Здер був, за радянськими мірками, «куркулем», а насправді – одним із найкращих і найміцніших господарів в Старій Оржиці. Був надзвичайно працьовитим і мав особливий хліборобський талант. В селі про нього казали, що навіть якщо в пустелі Зиновій посіє зерно, воно в нього проросте і дасть урожай. А ще він був сільським писарем, тобто людиною грамотною. Але совєтам такі були непотрібні, тож наприкінці 1920-х – початку 1930-х років родину Зиновія Здера розкуркулили та вислали до Сибіру.

Чоловік Євдокії та тато маленької Оленки теж зазнав більшовицької «справедливості». У 1931–1932 роках Михайло Шевчук (1894 р. н.) намагаючись протидіяти засланню своєї рідної сестри із сім’єю,  як «куркулів», до Сибіру, посварився з енкаведистом. Він намагався передати кожух та інший теплий одяг родині сестри, але енкаведист заборонив це робити. За це Михайло Шевчук був засуджений радянською владою до декількох років ув’язнення. По дорозі до Сибіру померло троє із семи дітей сестри.

Коли Михайло Павлович повернувся з ув’язнення, мусів рятувати п’ятьох своїх дітей, що залишилися без матері. Він не бачив перспектив залишатися в голодному і знекровленому селі, тож забрав двох доньок і трьох синів і поїхав до Києва.  Так, орієнтовно в 1934–1935 роках сім’я  опинилася в столиці України. Наймолодшій Оленці було всього п’ять років, тож батько був змушений віддати її на виховання рідній сестрі Євдокії Шевчук (на фото у верхньому ряду праворуч), монахині Покровського монастиря Києва. Тітка-монашка була строгою і за найменшу провину карала  маленьку Оленку…

Восени 1941 року Київ окупували німецькі війська. Михайла Шевчука, як вдівця і батька п’ятьох дітей, в червону армію не мобілізували. До того ж він працював на хлібному заводі, де працівники теж мали «бронь» від служби в армії. На цьому підприємстві він продовжував працювати і під час окупації міста. Одного разу був на волосині від смерті: Михайла Шевчука німці засудили до страти, бо взяв для своїх дітей більше хліба, ніж було дозволено мізерними нормами того часу. Всю ту зміну хлібзаводу німці розстріляли. А Михайла Шевчука залишили живим, тому що його діти навколішки вимолили в коменданта міста свого батька. Це були Іван (1925 р. н., в нижньому ряду перший ліворуч) та Марія (1918 р. н., внизу праворуч).

Але у вихорі війни родина все ж втратила двох свої членів. Найстарший син Михайло Шевчук (1920 р. н., на фото – другий ліворуч) потрапив на роботи до Німеччини, де й помер унаслідок нещасного випадку, нібито від отруєння. А Степан (1923 р. н., стоїть праворуч біля сестри) помер у серпні 1941-го від гангрени, яку спричинило влучання осколка в ногу. Поранення отримав під час бомбардування Києва радянськими військами, коли намагався забити двері під’їзду будинку біля Софійської площі, в якому родина на той час мешкала…

Також на фото ми бачимо дідуся дітей і батька Михайла – Павла Шевчука та двоюрідного брата дітей Сергія Шевчука (третій ліворуч).

 Цей знімок – фактично єдине спільне фото колись великої родини, що збереглося до наших днів. Також у родині мають ще одну реліквію – рушник, який вишила Євдокія Шевчук, що передчасно пішла у засвіти 36-річною. Він став містком між минулими і сучасними поколіннями – з ним одружувалася праонука покійної Євдокії Зинов’ївни…

Ця родина з фото могла прожити зовсім інше життя, багате і щасливе. Шевчуки могли важкою селянською працею дбати про свій добробут, ходити в церкву й збиратися за великим родинним столом на свята. Вони могли бути просто щасливими. Але будь-який режим – комуністичний чи нацистський – то не про добробут, не про благополуччя і не про щасливих людей…

Щиро вдячні Денису Радушеву, що поділився родинною історією, а також Наталії Петрівні Радушевій і Аллі Іванівні Решетовій, доньці та племінниці Олени Михайлівни, за спогади і подробиці, якими вони поділилися з нами.

І закликаємо зробити це інших. Історія вашої родини періоду Голодомору – наша спільна історія і вона має бути збережена.

P. S. За даними Національної книги пам’яті жертв Голодомору, в селі Стара Оржиця (нині – Київська область) в роки Голодомору померли 167 осіб – це лише ті, чиї імена та прізвища вдалося встановити…

На фото:

зліва направо – мати Шевчук Олени Михайлівни – Шевчук (Здер) Євдокія Зинов’ївна (1897–1934)

на руках у матері – маленька донька Шевчук Олена Михайлівна, в заміжжі Степанова (1929–2006)

батько Олени – Шевчук Михайло Павлович (1894–1973)

дідусь Олени – Шевчук Павло, батько Михайла Павловича

тітка Олени – Шевчук Євдокія Павлівна, сестра Михайла Павловича. Була монашкою Катериною Покровського монастиря

діти зліва направо:

рідний брат Олени – Шевчук Іван Михайлович (7 квітня 1925 – 15 листопада 1991)

рідний брат Олени – Шевчук Михайло Михайлович (1920 – 9 травня 1945)

двоюрідний брат Олени по роду Шевчуків – Шевчук Сергій Романович

рідна сестра Олени – Шевчук Марія Михайлівна (21 листопада 1918 –  22 лютого 1993)

рідний брат Олени – Шевчук Степан Михайлович (1923 –  17 серпня 1941)