Кураторська екскурсія Марини Богуш виставкою «Те, що не можна викидати»
«Цінуйте життя, радійте йому, любіть одне одного, адже, слава Богу, ви не голодні!!!». Ці слова сказала перед смертю своїй племінниці Марії Тіводар Анастасія Василюк із села Миньківці Андрушівського району на Житомирщині.
У роки Голодомору вона поховала свого чоловіка та двох донечок і до кінця життя носила в собі цей біль. Про вражаючу долю своєї тітки Насті нам розповіла Марія Тіводар.
«В 1933 році вона поховала не чоловіка свого Якова, а лише його голову, яку підкинули кровопивці під поріг, а тіло з’їли. Неважко уявити її стан, скільки сліз виплакала вона, залишившись у той страшний час з трьома дітьми на руках: сином Васею і донечками Ніною і Вірою.
Активісти повигрібали все (худобу, пашню), залишивши лише три відра картоплі та глечик пшениці. З колгоспу на трудодні вона не одержала ані зернинки чи копійки. А як плакали діти, коли з хліва виводили і забирали корову!!!
На дрова вирізали весь садок, щоб пекти дітям по картоплині в день, а сама обходилася водою або одним бурячком. Діти плакали від голоду, а вона, закам’янівши, мовчала з голодними набряками на ногах.
Незабаром такі набряки появилися у дівчаток – спочатку на ніжках, а потім по всьому тілу. Тьотя Настя розжовувала картоплю, боячись проковтнути, і давала їм, але вони не в силах були спожити їжу і ставали все «спокійнішими». Через місяць вони померли одна за другою у віці шести і восьми років. Мертвими вони лежали на лаві, прикриті рядном. Кладовише від хати тіточки розташовувалося зовсім близько, і видно було через вікно, як односельчани зносили трупи своїх домочадців, а у неї не вистачало сил віднести своїх донечок, бо на шкірі ніг появилися тріщини, звідки просочувалася рідина.
Виручив сусід: у рядні затягнув тіла дівчаток і кинув їх з рядном у свіжу, кимось викопану могилу. Це було увечері, а на ранок могила була повна трупів…
А мама моя жила у свого дідуся – Парфила, який був багатшим за інших, бо мав свого наймита, вола і плуга. Той за ніч вивів далеко в ліс корову з наймитом, а на городі під копицею сіна закопав чотири мішки пшениці та в піч засунув мішок сушених грушок. Активісти прискіпливо ставилися до «куркуля», підчистили всі засіки, забрали вола, теля, баранів, домашню птицю і всю пашню до зернинки. Корову шукали, але моя мама сказала, що наймит викрав і сам десь занапастився. Кожну третю ніч наймит приносив відро молока з лісу, а дідусь частував його сухарями.
Пшеницю він з моєю мамою молов лише на затіруху. На десерт лише моя мама получала суху грушу, оскільки годувала груддю немовля, мого старшого брата Васю. Мій тато в той час служив в армії.
Мама моя, зібравшись з силами, пішла до тіточки пізно ввечері, щоб поділитися пожитками і кількома грушами. Та вона ледь впізнала її з опухлими ногами…
Мама залишила їй продукти, а Васю забрала до дідуся Парфила. Хлопчик був легеньким, як пір’їнка, хоча мав же 10 років.
Одного разу він допоміг дідусеві знімати шкіру з собаки, м’ясо якої з’їли всією сім’єю, залишивши лише частинку для тьоті. Не раз моя мама згадувала, що смачнішого м’яса вона не їла ніколи.
Пізно вночі дідусь відправився провідати Настуню і був дуже радий, що набряки на ногах щезли і вона могла взутися і йти. Він забрав до себе і її. Отак моя мама і тіточка зі своїми синочками Васильками залишилися живими, дякуючи прадідусеві. Вони ніколи не забували ті жахливі голодні часи. А я і понині в утреніх молитвах згадую свого прадідуся Парфила, якому завдячую своїм життям. А тьотя Настя протягом довгих літ запалювала свічки на кількох горбочках без хрестиків».
В екпозиції нашої виставки «Те, що не можна викидати» можна побачити ложку, що належала Анастасії Василюк. Під час Голодомору вона лежала без діла, оскільки не було чого їсти. Пані Анастасія лишила ложку на пам’ять своїй племінниці Марії Тіводар зі словами: «Ця ложка відпочивала під час Голодомору, користуйся нею завжди, щоб вона у тебе ніколи не відпочивала, щоб більше такого горя ніхто не знав». Згодом нова власниця передала її Музею Голодомору.
Більше дізнатися про цей та інші експонати ви можете під час кураторської екскурсії, яку проведе заступниця завідувача виставково-експозиційним відділом Марина Богуш.
Екскурсія відбудеться у неділю, 2 липня, о 15:00 (Музей Голодомору, вул. Лаврська, 3).
Вартість – 55 грн плюс вхідний квиток.
Просимо попередньо зареєструватися за посиланням: http://surl.li/ihfiz.