Андрій Іванець представив дослідження про малу графіку Михайла Дмитренка про Голодомор

Провідний науковий співробітник Музею Голодомору Андрій Іванець взяв участь у міжнародній конференції «Сучасне українознавство в обороні держави та її повоєнній відбудові» з доповіддю «Художник Михайло Дмитренко як автор ескізів непоштових марок на тему Голодомору (за матеріалами колекції Національного музею Голодомору-геноциду)».

У конференції взяли участь понад 200 учасників із 27 країн, серед яких науковці з України, Німеччини, США, Польщі, Угорщини, Румунії, Молдови, Туреччини, Греції. Захід організували Київський національний університет імені Тараса Шевченка та низка інших провідних наукових установ України, зокрема Національна академія наук.

Провідний науковий співробітник Музею Голодомору Андрій Іванець.

Михайло Дмитренко (1908–1997) – непересічний автор станкового та монументального живопису, графік, історик мистецтва й організатор українського мистецького життя в Україні, Німеччині, Канаді та США. Митець, зокрема, знаний як художник, який пережив Голодомор і одним з першим відобразив у творчості цей катастрофічний для українців досвід як результат злочину комуністичного режиму з центром у Москві. Найвідомішим твором М. Дмитренка на тему трагедії українців у 1932–1933 рр. є картина «1933», написана у 1963 році до 30-х роковин Голодомору.

Науковцями практично не аналізувалися його взірці малої графіки на тему Голодомору, створені для Підпільної Пошти України (ППУ) у 1950-х рр. У 2023 р. колекцію непоштових марок ППУ, пов’язаних із Голодомором, Музею подарував тернопільський колекціонер і дослідник Василь Штокало. За його словами, видання були передані в Україну ветераном УПА, громадським діячем та дослідником українських непоштових марок Степаном Ґоляшем (1919–2003).

Науковець Музею Голодомору, кандидат історичних наук Андрій Іванець у доповіді уперше здійснив комплексний аналіз творчості М. Дмитренка як автора ескізів марок на тему Голодомору, зокрема, резюмував, що виявлені та проаналізовані випуски ППУ за 1953–1967 роки доводять, що пропагандистське видання непоштових марок стало одним із ключових візуальних інструментів українського визвольного руху в діаспорі. Марки, створені безпосереднім свідком геноциду, є унікальним історичним джерелом, яке фіксує не лише факт Голодомору, а й політичну суб’єктність української еміграції у його висвітленні як злочину комуністичного режиму з центром у Москві. Це був елемент спротиву політиці амнезії СРСР щодо геноциду.

Ймовірне використання М. Дмитренком трансформованих експресіоністичних образів норвезького художника Едварда Мунка у малій графіці демонструє успішну адаптацію підходів європейського модернізму до травматичного національного контексту. Це слугувало забезпеченню максимальної емоційної та пропагандистської ефективності повідомлення у боротьбі за пам’ять про Голодомор у світі.

Науковець відзначив потребу комплексного вивчення теми Голодомору у творчості М. Дмитренка, який був однією з ключових фігур українського мистецького життя у діаспорі.