Наші музейники записали свідчення 100-річного киянина Івана Кашина
Співробітники Музею Голодомору побували в гостях у 100-річного київського довгожителя Івана Андрійовича Кашина та записали його свідчення про Голодомор.
Іван Андрійович народився 18 січня 1924 року на столичній Шулявці, яка тоді була околицею Києва. В родині крім нього було ще троє дітей (двоє – брат і сестра – загинули на фронтах Другої світової війни).
Батько Андрій Ілліч був чоботарем, в роки Голодомору він єдиний із родини отримував хлібні картки, на які давали лише 400 г хліба. Та на родину з шести осіб цього було надто мало. На все життя пан Іван запам’ятав, як із сіл приходили голодні люди та просили бодай щось поїсти… Але родина й сама голодувала. Малого Івана рятувала школа – учням там давали тарілку юшки і крихітний шматочок хліба. Всі свої коштовності родина була змушена обміняти на їжу. В Івана Андрійовича і досі перед очима стоїть картина, як мама знімає з себе золоті сережки, хрестик та складає батькові в шапку. У тій шапці він і відніс цінності в торгсін – за це отримав клунок борошна та кілька рибин.
У роки Другої світової хлопця вивезли на примусові роботи в Німеччину, а після приходу радянських військ його та інших невільників повантажили у вагони і повезли. Але не додому – в Сибір. Дорогою йому та іншим хлопцям вдалося зістрибнути з поїзда в районі Фастова та втекти, хоча в спину й летіли кулі «радянських освободітєлєй».
Німецьке минуле завадило хлопцеві вступити до Київського політеху – для таких, як він, дорога в цей виш була закрита. Лише згодом зміг вступити в Інститут фізкультури, тож все його подальше життя було пов’язане за спортом. Ще під час навчання в інституті захопився альпінізмом і відтоді «захворів» горами. Здійснив сходження на багато вершин. Не раз потрапляв у ситуації, коли його життя висіло на волосині. Але щоразу виходив із них переможцем.
Іван Кашин є найстаршим альпіністом України та в день свого 100-річчя став рекордсмен Національного реєстру рекордів України як найстарший майстер спорту з альпінізму.
Пишаємося такими довгожителями та дякуємо за спогади!