У Музеї Голодомору показали фільм «Стерти націю», в якому зафіксовані злочини росіян проти української культури

У середу, 22 лютого, в Залі пам’яті Національного музею Голодомору-геноциду відбулася презентація документального фільму «Стерти націю» польського режисера Томаша Ґживачевського. Стрічку було знято на замовлення Національного інституту культурної спадщини Польщі у межах діяльності Центру допомоги культурі в Україні.

Також у рамка заходу відбулася презентація проєкту Музею Голодомору «Пропаганда, яка вбиває». Представляючи обидва проєкти, в. о. Генерального директора Леся Гасиджак наголосила:

«Готуючись до вчинення геноциду у 1930-х роках, більшовики запустили потужний пропагандистський апарат. Маніпулюючи свідомістю, комуністична пропаганда формувала непривабливі образи куркуля, петлюрівця, українського буржуазного націоналіста. Свідома дегуманізація тоді мала на меті подолати відразу до вбивства, зняти моральну заборону на знищення беззахисних. Через 90 років путінська росія, як правонаступниця більшовицької росії і радянського союзу, не змінила методи роботи. Задовго до 24 лютого було запущено агресивну антиукраїнську пропаганду, яка обґрунтовувала і готувала суспільство до вторгнення в Україну та до геноциду, який розпочала росія з перших хвилин повномасштабного вторгнення. Геноциду, який, як за методичкою, має той самий механізм і кінцеву мету – знищення української нації. Всю цю пропаганду ми зібрали в окремому інформаційному проєкті музею «Пропаганда, яка вбиває», що від сьогодні працює і наповнюється на нашому офіційному сайті».

А результати дії цієї пропаганди як раз і представлені в документальному фільмі «Стерти націю».

Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко наголосив на цілеспрямованому знищенні ворогом української спадщини, що є частиною свідомого заперечення українців як нації.

«За час війни росіяни знищили понад 1200 об’єктів культурної сфери, з них  майже 400 об’єктів – це безпосередньо культурні пам’ятки. І це невипадково. Ми знаємо, що атака на музей у Іванкові чи на музей Сковороди в Сковородинівці були цілеспрямованими, – зазначив пан міністр. – В цьому контексті згадався випадок. Коли приймалося рішення про внесення центру Одеси до списку ЮНЕСКО, єдина країна, яка була проти і намагалася заблокувати рішення, – це була росія. Ми договорилися тоді до того, що українців взагалі не було. Коли ми потім спілкувалися з делегатами Комітету Всесвітньої спадщини, то казали: так, як вони сьогодні заперечують існування українців, так завтра вони можуть заперечувати існування будь-кого з вас. Тому ми дуже вдячні нашим польським друзям за те, що фіксують такі злочини і показують їх світу».

Роберт Чижевський, директор Польського інституту в Києві, передав присутнім вітання від режисера Томаша Ґживачевського, який не зміг приїхати на презентацію, бо як раз перебував на зйомках на лінії фронту.

«Символічно, що ми презентуємо цей фільм напередодні річниці широкомасштабного вторгнення. Хоча добре знаємо, що ця війна триває вже багато років. Найважливіше зараз ­– тримати постійну напругу світу довкола подій в Україні. Бо коли війна відбувається не у вашому домі,  вона забувається. І не можна допустити того, щоб світ забув про війну в Україні. Що відрізняє одну націю від іншої? Її культура. Саме навколо неї завжди об’єднана нація. І це те, що намагається ворог «вимазач» – саме так назва фільму звучить польською, стерти, мов напис олівцем… В цьому фільмі ми не тільки фіксуємо злочини і їх масштаб, а також показуємо, як Польща допомагає рятувати культурну спадщину України і закликаємо долучатися до цього інші держави й культурні інституції».

Ігор Пошивайло, директор Музею Революції Гідності, керівник штабу порятунку спадщини, наголосив, наскільки важливою є на сьогодні підтримка зарубіжних партнерів.

«Світ з перших тижнів російської агресії організував культурний ленд-ліз для  України, запропонувавши допомогу на різних рівнях – від надання закладам культури пакувальних матеріалів, захисного обладнання і завершуючи документуванням, лазерним скануванням 3D-макетуванням будівель, які вже пошкоджені та які ще цілі, але є загроза їх знищення. У нас була ситуація, коли ракетний обстріл цілком серйозно загрожував Софії Київській. Цей той випадок, коли ніяк не можна захисти пам’ятку: жодні мішки з піском чи фанерні щити не допоможуть. Порятунком є тільки документування таких об’єктів, що в подальшому дозволить відбудувати їх».

Юрій Верес, один із героїв фільму, онук мисткині Ганни Верес, чиї роботи були знищені в під час обстрілу і пожежі в Іванківському історико-краєзнавчому музеї, зазначив, що порятунок наших культурних цінностей, які нація творила упродовж багатьох років і століть, – це фундамент, на якому тримається нація:

«Я тримаю у руках рушник своєї бабусі . І хоча її давно немає з нами, на цьому рушнику – багато любові і багато життя. І цю любов зараз знищують, при чому знищують по всій Україні. Культура – це фундамент, на якому тримається нація. Культурний фронт стоїть пліч-о-пліч з військовим фронтом. Ми маємо зберігати і відновлювати свої культурні цінності. Бо це внесок у нашу перемогу».  

Надалі фільм планують перекласти на шість мов та проводити його покази в різних країнах Європи і світу, аби там розуміли масштаби руйнувань та обсяги допомоги, яка знадобиться на відбудову пам’яток.

Зауважимо, що Польща – одна з країн, яка першою включилася в процес надання допомоги українським музеям та заповідникам. Від імені всіх музейників України висловлюємо слова подяки польським колегам та інституціям, які вчасно протягнули руку допомоги закладам культури в Україні. І продовжують допомагати надалі.