У Музеї відбулася київська прем’єра фільму «Лемик. Постріл в обороні мільйонів»

21 жовтня 1933 року в радянське консульство у Львові прийшов 18-річний студент Микола Лемик. Записався до консула на прийом під прізвищем «Дубенко» – нібито для того, щоб виїхати в СРСР. Його прийняв начальник канцелярії і спецпосланець Сталіна, чекіст Олексій Майлов. За кілька хвилин із кабінету пролунав постріл. Це був історичний постріл у сталінську брехню, яка нахабно заперечувала і приховувала свій злочин – нищівний голод у Великій Україні.

Ці події лягли в основу фільму «Лемик. Постріл в обороні мільйонів», перша київська прем’єра якого відбулася 15 листопада в Музеї Голодомору. Над фільмом працювала кіностудія громадської організації «Апостольська Чота». В головній ролі – Назар Бонящук, актор Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки.

Після перегляду відбулася зустріч із творчою командою фільму.

«Я мав велике бажання розповісти про Миколу Лемика і цим самим оживити пам’ять про одного з героїв, яких ми маємо пам’ятати і шанувати, – каже режисер фільму, очільник громадської організації «Апостольська Чота», капелан ЗСУ отець Михайло Греділь. – Микола Лемик став символом боротьби. Він не був воїном, а був дитиною – лише 18 років!, проте  взяв на себе неймовірно велику місію – розповісти всім про голод, що тривав на теренах України. Він пожертвував всім: своїм життям, майбутнім, надіями батьків, які вони на нього прокладали. Заради кого? Заради людей, які жили на Східній Україні і яких він навіть не знав. Але відчував, що це його народ, за який він готовий померти».

Також отець Михайло прокоментував вчинок Михайла Лемика з погляду церкви: «Це війна, а вбивати ворога на війні – не гріх».

Сценарист стрічки, військовослужбовець Національної гвардії України Тарас Антипович (відомий також за фільмом «Чорний Ворон» та серіалом «І будуть люди») наголосив, що у фільмі досить небагато творчої інтерпретації подій, а «більшість сцен мають історичне підґрунтя». «Багато деталей взяті зі спогадів учасників тих подій. Серед історичних джерел мені цікавою була праця Тараса Шаха «Народжений для подвигу», а також публікації історика Володимира Бірчака. Деякі з таких деталей дуже показові. Наприклад, перед атентатом Лемик, усвідомлюючи історичну вагу цієї події,  попросив купити йому достойні черевики, бо його були геть подерті».

Сценарист додав, що ця спецоперація, яку розробила та втілила в життя ОУН, була, за сучасними мірками, справжньою ІПСО. «Зараз слово «ІПСО» на вустах у багатьох, але варто пам’ятати, що ще в 1933 році українські націоналісти планували й успішно реалізовували інформаційно-психологічні спецоперації. Якщо ми подивимося на цю ІПСО, то Лемик мав здатися саме польській поліції, щоб говорити на суді про голод в Україні. В цієї спецоперації було три групи адресатів: радянські окупанти, які не мали більше почуватися в безпеці в Галичині, українці, які опинилися в совєтській окупації, і третя група – це міжнародна спільнота. І в усі три напрямки ця ІПСО влучила».

Фільм, як наголосила продюсерка Уляна Греділь, спочатку задумувався як короткометражний, але зрештою став повнометражною картиною. Зараз стрічку можна побачити на невеликих прем’єрних показах у різних містах України (стежте за сторінкою ГО «Апостольська Чота»). Проте згодом його обіцяють викласти у вільний доступ, аби про історію Микола Лемика дізналося більше людей.

Нагадаємо, що фільм створено за фінансової підтримки Львівської ОВА, Городоцької територіальної громади та численних благодійників.

Дякуємо творчій команді за екранізовану історію ще одного українського героя, дякуємо за пам’ять і емоції!