Відбулася публічна розмова з історикинею Наталею Романець
30 березня в Музеї Голодомору відбулася публічна розмова з Наталею Романець, доктором історичних наук, провідним науковим співробітником відділу досліджень Голодомору нашого музею.
У фокусі розмови, яку модерувала кураторка виставки «НАМІР» Яна Гринько, – український спротив кінця 1920-х – початку 1930-х років.
Серед українців, особливо з числа тих, які вивчали історію ще в радянській школі, й досі побутує уявлення, що Голодомор став можливим, бо українці були пасивними жертвами, які дозволили вчинити з собою геноцид. Але це зовсім хибна думка. Адже відповіддю на політику окупаційного більшовицького режиму були понад 4 тисячі повстань та бунтів, які спалахували в різних регіонах України.
Чому спротив розпочався і хто брав у ньому участь, що таке волинки і бабські бунти, чи мали повстанці зброю, якою була реакція режиму на спротив, чому протести зазнали невдачі і які це мало наслідки – про це і багато іншого йшлося під час діалогу з Наталею Романець.
Головний висновок, який українці мають зробити з поразки українського спротиву, що передував Голодомору, – це необхідність продовжувати боротьбу проти путінської росії.
«У першій половині 20-х років частина селян вирішила припинити боротьбу. В 1921 році більшовики провели амністію і дуже багато повстанців та навіть їх ватажків повірили тоді більшовикам. Умовно кажучи, «надоїло воювати». І ті, кому надоїло воювати, потім розплачувалися за це під час суцільної колективізації, розкуркулення, Голодомору, а також куркульської операції під час Великого терору. Бо всі ці домовленості нічого не були варті: тим, кого амністували, потім все згадали», – зазначає Наталя Романець.
Вона наголошує: як не можна було домовлятися з більшовиками тоді, так не можна домовлятися з росією зараз.
«Якщо сьогодні є люди, які вважають, що «нас це не зачепить», «зможемо пересидіти», то Великий терор доводить, що пересидіти не вийде, – додає пані Наталя. – Досі існує переконання, що тоді репресували партійну радянську еліту. Але це не відповідає дійсності. Бо основна частина репресованих – це були звичайні селяни-колгоспники. Не знищивши під час розкуркулення і Голодомору, їх добивали в 1937–1938 роках. Особливість радянського терору полягає в тому, що репресували ні за що. Ти можеш любити радянську владу і бути відданим комуністом, але якщо треба буде заповнити квоту на репресію, тобою цю квоту заповнять».
Розмова відбулася в рамках роботи виставки «НАМІР». Надалі ми плануємо серію таких діалогів із істориками та відомими публічними особами. Слідкуйте за нашими анонсами!
