Записати останніх свідків Голодомору: Радіо Культура про нашу експедицію
Експедиція Музею Голодомору «Мозаїка історії. Епізод третій» триває. Про перші проміжні результати експедиції розповідали в ефірі Радіо Культура генеральна директорка Національного музею Голодомору-геноциду Леся Гасиджак та керівниця експедиції, завідувачка відділу усної історії Голодомору Юлія Коцур.
«Ми усвідомлювали, що залишаються фактично останні свідки Голодомору. І це нас спонукало організувати експедицію, – наголосила гендиректорка Музею Леся Гасиджак. – Самій експедиції передувала дуже велика підготовка. Ми звернулися до всіх 900 об’єднаних територіальних громад України з проханням надати нам інформацію про цих людей, котрі пережили Голодомор і голод. Принагідно хочу подякувати соціальним працівникам і працівникам відділів культури, які надали нам цей масив інформації. Ми його обробили і на його основі сформували маршрути, за якими працюють сьогодні наші колеги».
Вона додала, що можливість для реалізації такого масштабного проєкту з’явилась завдяки нашим партнерам – уряду Канади, який підтримав цю експедицію та профінансував витрати на транспорт, логістику, залучення професійний фотографів та відеооператорів.
За три тижні експедиції вже вдалося записати близько 150 свідків Голодомору та масового штучного голоду 1946—1947 років. Багатьом із них – по 90 і більше років.
«Декілька хвилин тому у нас закінчився запис у місті Звягіль. Ми записали Запольську Антоніну Іванівну 1924 року народження, – повідомила через пряме включення з Житомирщини керівниця експедиції Юлія Коцур. – Кожна історія унікальна і особлива для нас. Попри те, що ми вже почули і записали сотні таких історій. Але кожна історія – це особистий досвід родини. Досвід виживання. Досвід порятунку. Часто цей досвід трагічний, він пов’язаний з втратою рідних. Кожна родина переживає це дуже важко. І коли люди нам це розповідають, вони перепроживають знову ці тяжкі моменти. І сьогодні ми, слухаючи Антоніну Іванівну, переживали разом з нею непрості емоції. Під час Голодомору помер її тато. І помер він не від голоду. Під час розкуркулення у родини було забрано все майно: корову, волів, коня, весь реманент і хатнє начиння. До цього ж родину вигнали з власної домівки. Батько не витримав і в нього стався інфаркт. А мама із шістьма дітьми змушена була поневірятися по селу, де їх ніхто не хотів прихистити, оскільки пускати до себе так званих куркулів було заборонено. Лише одні сусіди дали їм прихисток, завдяки чому родина й вижила. Це була трагічна історія всієї родини, тому що і двох братів матері теж було розкуркулено і з родинами вислано на Сибір. Батькового брата за те, що збирав у полі колоски, забили насмерть. В тих полях його й поховали». Вона наголосила, що такі історії надзвичайно важливі для збереження національної пам’яті про Голодомор та голод 1946—1947 років.
Експедиція є частиною проєкту міжнародної технічної допомоги «Підтримка експозицій Національного музею Голодомору у м. Київ, Україна», який фінансується Міністерством закордонних справ Канади (Global Affairs Canada GAC) і реалізується компанією Cowater International та Канадсько-Українською Фундацією.
Більше інформації — на сайті Радіо Культура.