Згадаймо їх… Вони жили в роки голодоморів…

Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» є центром вшанування та увіковічення пам’яті про людей, безвинно вбитих голодом протягом першої половини ХХ століття. Сьогодні музей працює над розширенням діяльності і поступово стає науково-дослідним центром. Одним із основних напрямків досліджень музею є пошук та встановлення осіб, померлих під час трьох голодних морів в Україні.

Заглиблюючись у вивчення історії трагедій початку ХХ століття, стає зрозуміло, що точну кількість жертв голодоморів в Україні встановити вже майже неможливо, адже більшість метричних книг і книг реєстрації смертей були знищені за вказівками Державних органів безпеки та втрачені під час Великої Вітчизняної війни. У оцінках дослідників також немає одностайності щодо кількості загиблих під час голодоморів в Україні.

Разом з тим, на сторінках збережених книг реєстрації смертей бачимо такі причини загибелі громадян: старість, слабкість, виснаження, ББН (безбілковий набряк), а також різні хвороби (черевний тиф, дифтерія, коклюш, запалення легенів та ін.). Адже в той час заборонялося вказувати, що людина померла від голоду або опухання. Так, Шевченко Людмила Ларіонівна (1932 р.н.) розповіла спогади своєї мами, яка у 1932–1933 роках проживала в селі Тернівка Уманського району Київської (сьогодні Черкаської) області і працювала помічником лікаря: «…як медпрацівник вона не мала права писати діагноз – смерть від голоду, а мусила щось вигадувати. Вона бачила, як часом матері з’їдали найменшеньких дітей, вирізали м’які частини тільця і годували ним старшеньких братиків і сестричок. Багато божеволіли…». Поряд з містами і селами знайдено сотні братських могил – місць поховань мільйонів безіменних жертв голодних морів. Небіжчиків, а іноді й напівживих людей (щоб не повертатися двічі) виносили з порожніх будинків чи підбирали на дорозі, клали на підводи, і опускали у наспіх вириті могили. За таку щоденну працю уповноваженим бригадам з кількох чоловік виписували з колгоспу продукти харчування.

За даними Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи у 1921-1922 роках від голоду в Україні померло більше 1 мільйона людей, статистика радянських часів визначає 800 тисяч загиблих, інші дослідники говорять про 1,5 мільйона жертв.

Факт існування голоду в 1932-1933 роках радянська історіографія взагалі заперечувала, тому кількість померлих обчислити досить складно. Внаслідок злочинної внутрішньої політики радянської влади було зруйновано звичний селянський побут, збито усталений віками ритм важкої хліборобської праці, яка перестала бути сенсом життя й перетворилася в омріяне недосяжне благо. Штучно створений Голодомор поєднувався з систематичними політичними репресіями проти інтелігенції, знищенням храмів та фізичною ліквідацією священиків. Було деформовано процеси етнозбереження та націєтворення. Інститут демографії та соціальних досліджень визначає, що демографічні втрати від Голодомору 1932–1933 років в Україні становлять 3 мільйони 941 тисяча осіб, інші дослідники вказують, що кількість жертв була від 5 до 7 мільйонів людей. Але можна з впевненістю сказати, що кількість померлих під час штучно створеного Голодомору 1932–1933 років співрозмірна з втратами України під час Великої Вітчизняної війни та втратами єврейської нації під час Голокосту.

Післявоєнний голодний мор 1946-1947 років в Україні став наслідком вже звичних методів керівництва і забрав життя більше 500 тисяч людей.

Таким чином протягом неповних трьох років Україна втратила щонайменше 5,5 мільйонів громадян. Це трагедія планетарного масштабу, що замовчувалась в радянські часи. І найжахливішим є те, що все відбувалося зовсім недавно – ось поряд сидять живі свідки, сивочолі, змучені дідусі і бабусі, які просто дивом вижили! Тому ми повинні знати страшну правду минулого, щоб подібні експерименти над мільйонами людей більше не повторювалися.

Сьогодні внаслідок проведення пошукових та дослідницьких робіт голодоморознавчої тематики, в Україні та за кордоном накопичуються унікальні першоджерела, що містять в собі незаангажовані факти щодо подій того часу та спогади очевидців. Тому виникла необхідність зосередити всю інформацію про жертви голодоморів 1921-1922, 1932-1933 та 1946-1947 років в одному місці та створити повний та систематизований реєстр жертв трьох голодоморів.

Таким чином, до 80-х роковин Голодомору 1932-1933 років Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» розпочинає пошукову акцію зі встановлення імен жертв голодоморів 1921-1922, 1932-1933 та 1946-1947 років в Україні «Згадаймо їх… Вони жили в роки голодоморів…» та звертається до міжнародної та української громадськості щодо підтримки та проведення зазначеної акції як світової.

Відповідно до анонсованої проблематики зазначеного проекту, сформовано стратегію її реалізації. Перший етап передбачає пошук та збір першоджерел та свідчень очевидців серед громадян України і української діаспори. Зібрана та проаналізована інформація стане основою укладання Національної книги пам’яті жертв голодоморів в Україні, яка має складатися з трьох складових: Національної Книги пам’яті жертв голодомору 1921-1922 років, Національної Книги пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років та Національної Книги пам’яті жертв голодомору 1946-1947 років. Останній етап – це друк Національної книги пам’яті жертв голодоморів в Україні та створення єдиного електронного реєстру жертв голодоморів.

Новознайдені прізвища померлих стануть основою створення геоінформаційного банку даних про мільйони безвинних жертв голодоморів, яка буде доступною як громадянам України, так і міжнародній спільноті. Така централізована система збору інформації об’єднає усіх нащадків трьох голодних морів в Україні, нарешті припинить безглузду полеміку стосовно факту існування голодоморів та створить єдину історію, єдину правду про спільне страшне минуле.