Фрітьоф Нансен та Україна. Факти про життя та діяльність Нобелівського лауреата до дня пам’яті
Хто такий Фрітьоф Нансен?
13 травня — день пам’яті норвезького вченого, мандрівника, громадського діяча та Нобелівського лауреата Фрітьофа Нансена. В Україні, на жаль, мало хто знає про діяльність Нансена, в кращому випадку пам’ятаючи його як мандрівника, про якого розповідали на уроках географії в школах.
Порятунок голодуючих в Україні, навчання українських дітей та студентів та “Нансенівські паспорти”, що рятували українських емігрантів. Музей Голодомору розповідає про Фрітьофа Нансена і його місію в Україні.
Нансен та захист українських емігрантів
Революція в Російській імперії та захоплення влади більшовиками відбувалися на тлі Першої світової війни, яка також призвела до загибелі кількох європейських імперій. Таким чином, в Європі та багатьох інших країнах світу з’явилися сотні тисяч людей, які втратили юридичний статус — хтось мав паспорти країн, яких більше немає, а хтось відмовлявся повертатися до країни з новою владою.
Нансен, маючи в той час вже потужний авторитет у Європі, буквально в ручному режимі вів перемовини з лідерами європейських країн про легалізацію та захист емігрантів і біженців, зокрема – українських.
Нансен у 1922 році запропонував ідею так званого «Нансенівського паспорта» — посвідчення особи для людей, які втратили громадянство або відмовляються повертатися на батьківщину через небезпеку. Нансенівські паспорти визнавали понад 50 урядів, що дозволяло біженцям на законній підставі перетинати кордони, шукати роботу тощо.
Усього було видано близько 450 000 нансенівських паспортів. У 1938 році, вже після смерті Нансена, Міжнародний офіс Нансена у справах біженців отримав Нобелівську премію. У 1922 році сам Нансен також отримав Нобелівську премію миру «за багаторічні зусилля з надання допомоги беззахисним». Згодом, принцип паспортів Нансена був закладений у конвенцію ООН про біженців, яка зараз працює в більшості країн світу.
Нансен та голод 1920-х років
Місію Нансена з порятунку голодуючих в 20-х роках минулого століття прийнято згадувати здебільшого в контексті голоду в Поволжі, водночас його гуманітарна ініціатива годувала сотні тисяч українців.
Після візиту до СРСР Нансен з обуренням говорив на сесії Ліги Націй 30 вересня 1921 року: “У США пшениця гниє у фермерів, які не можуть знайти покупців для надлишків зерна. В Аргентині зібралася така кількість кукурудзи, що її нікуди подіти і нею вже починають топити паровози. А поряд з нами на Сході голодують мільйони людей”.
16 червня 1921 року Нансен був обраний верховним комісаром Ліги Націй з допомоги голодуючим, проте його ініціатива частіше називалася просто “Місія Нансена”.
Вже восени 1921 року до Росії почали надходити перші вантажі місії Нансена, але уряд РСФРР дозволив Україні отримувати закордонну гуманітарну допомогу для голодуючих районів тільки з березня 1922 року. В Україні місія Нансена змогла розпочати свою роботу лише в середині травня 1922-го.
У цілому до літа 1923 року місія Нансена доставила на територію України 12,2 мільйона пайків, понад 1 тисячу продовольчих і речових пакунків, 40 тонн дефіцитних медикаментів на суму 140 тисяч доларів США. Загалом допомогу від організації Ф. Нансена отримали 90 180 жителів України. Для порівняння: комуністичний “Міжнародний робітничий комітет допомоги голодуючим Росії” надав голодуючим України лише 383 тис. продовольчих пайків.
Нансен та українські діти і студенти
Окрему увагу місія Нансена приділяла допомозі менш захищеним категоріям населення: безпритульним, школярам і студентам.
Ідеться як про порятунок від голоду, так і про освіту, виховання та гуманітарну підтримку. Так, українські студенти отримували від місії продовольчу допомогу, лише у Харкові співробітники Нансена відкрили для студентів дві їдальні на тисячу осіб кожна. Також масово надавали підручники та одяг. Професорам передавали продовольчі та речові пакунки, а також надавали науково-технічну допомогу. Зокрема, підтримку професорам надавала «Нансенівська допомога працівникам інтелектуальної праці».
Під час голоду 1920-х років окремою проблемою стала дитяча безпритульність. Деякі джерела згадують групи самотніх дітей, які сиділи буквально вздовж доріг та чекали на порятунок. Нансен запустив окрему програму з допомоги дітям та безпритульним. Дітей, що залишилися без батьків, забирали в “дитячі садки Нансена”, які були відкриті винятково за особистою ініціативою та на кошти Нансена. В таких закладах діти також отримували медичну допомогу, вакцинацію і навчання. Відомо про те, що садки працювали в Харкові, на Херсонщині, Одещині та Полтавщині.
Нансен та відновлення українського сільського господарства
Відвідавши Харків наприкінці січня 1923 року, Нансен переконався: українці не нахлібники та здатні самі себе годувати, але потребують певної допомоги. Так серед вантажів місії Нансена, що у вигляді гуманітарної допомоги ввозилися на територію радянської України, вперше з’явилася сільськогосподарська техніка.
У 1922 році після того, як Нансен був нагороджений Нобелівською премією миру, він передав грошову премію (122 тис. крон) на створення в Україні кількох дослідних станцій-господарств, які використовували у своїй роботі передовий аграрний досвід. За задумом норвежця, працювати на станціях мали місцеві селяни, управляючими ж мали стати іноземні фахівці, здатні навчати своїх підлеглих і передавати їм нові методи господарювання, включаючи кредитування селян шляхом видачі насіння, худоби, реманенту. Для роботи станцій передбачалося ввезення додаткової сільськогосподарської техніки. Михайлівська сільськогосподарська дослідна станція, або Перша землеробська станція доктора Нансена, отримала рекордні 45 тракторів американського виробництва. Станція перетворилася на справжній полігон, центр підготовки нової генерації українських агровиробників, агрономів, механізаторів-трактористів.
Проте, намір відродження українського села так і не вдалося реалізувати через посилення авторитарного та диктаторського комуністичного режиму в УСРР.
Нансен комуніст? Міф про симпатію до комуністів
Гуманітарна допомога жителям Радянського Союзу в 20-тих роках досі породжує міф про те, щоНансен був прихильником комуністів або радянської влади. Проте існує багато факторів, які свідчать про протилежне.
25 листопада 1920 року при розгляді питання про вступ до Ліги Націй Української Народної Республіки Нансен, як вкрай важлива фігура в Лізі, всупереч позиції більшості членів організації, підтримав УНР. Що вкрай відрізнялося від позиції комуністів чи радянської влади.
Нансен в основному відмовився від участі у внутрішній норвезькій політиці, але в 1924 році прийняв рішення взяти участь у новому антикомуністичному русі Ліга Батьківщини. В Норвегії побоювалися, що в разі приходу до влади марксистсько-орієнтованої Лейбористської партії вона представить революційну програму. На інавгураційному мітингу Ліги в Осло Нансен заявив: «Говорити про право на революцію в суспільстві з повною громадянською свободою, загальним виборчим правом, рівним ставленням для всіх – ідіотська нісенітниця».
Декан факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, доктор історичних наук і доцент Дмитро Архієрейський в своїй роботі про Нансена і Україну заявляє: “Нансен аж ніяк не був політичним симпатиком більшовиків”.
Вже після завершення роботи Місії Нансена відомо про чимало випадків арештів та репресії проти учасників його роботи, які залишилися в СРСР. Зокрема, арешти колишніх “нансенівців” відбувалися в Саратовській та Самарській (пізніше – Куйбашевській) губерніях Поволжя. Так радянська влада віддячила за порятунок від голоду.
У публікації, крім іншого, використано роботу“Фрітьоф Нансен та Україна” завідувача кафедри всесвітньої історії Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, доктора історичних наук, доцента Дмитра Архієрейського,