Одеса під час Голодомору: Музею передали унікальні листи
1973 року, розбираючи стару дідову хату, Олександр Святомирович Харченко із села Свиридівка Лохвицького району Полтавської області знайшов за сволоком згорток старих листів. Спочатку він не надав їм великого значення, однак згодом таки взявся перечитати.
Як з’ясувалося, листи писані із міста Одеси з 1931-го до 1941-го року й адресовані дідові Олександра Святомировича – Ісааку Антоновичу Харченку і його дружині Анні Василівні від її рідної сестри Надії Василівни Тарасенко.
На фото авторка листа Надія Василівна Тарасенко
В одному із них 15 квітня 1931 року вона пише:
«Нам зараз так погано, що не можна передати словами. Це треба лише бачити. Адже ми сидимо абсолютно без хліба і картоплі, по тижневі не варимо обід вдома, беремо у їдальні, що дадуть: якусь сочевичну юшку. Про сіль чи якесь борошно ми вже й не думаємо, а лише про хліб. На чотирьох отримуємо три з половиною фунти в день, цукру – 7,5 фунтів на місяць і крупи 10 фунтів, ½ фунта мила, а ніякого масла – і це все наше харчування з кооперації, а решту доводиться купувати на приватному базарі, де жахливо все дороге. Зарплати не вистачає, доводиться продавати одяг, взуття, і, звичайно, все найкраще…поганого ніхто не купує».
Серед листів також є копія листа (оригінал якого зберігається у Лохвицькому краєзнавчому музеї) від невідомого чоловіка ймовірно з Кубані, який підписався ініціалами «К.І.Б.». Написаний текст олівцем на «конторській розграфленій бумазі»:
«1934 року вересня 25 дня
Я прошлий год був ціле літо пухлий. Місяців два нікуди не мог ходить на ногах (рани і тече із ран була аж до зіми). Весною пудів шість, а мо і вісім іззів м’яса кінського дохлого, а люди нашого села їли собак, котів, мишей, жаб і даже мертвих людей. Мій брат Мусій теж помер, багато дворів залишилось без душі, по селу до двух тисяч померло. Ну новостей багато, да писать ніколи. Якщо Ви багаті чим, то дайте і мені поддержу, головне картоплею або буряками, а тут ще заставляють купить порося для багатства, курей двоє купив і кота покупив, а то бувшого ззіли люди.
Допобачення. К.І.Б.».
Олександр Святомирович Харченко люб’язно погодився передати цю знахідку у фонди Національного музею Голодомору-геноциду, за що ми висловлюємо велику подяку.
Хустки, листи, вишиванки чи партійні квитки, побутові речі та фото 1920-1930-х років — все це може стати експонатом Музею Голодомору та розповісти про геноцид українців усьому світові. Кожна річ, яка має історію та пам’ять, – безцінна, і її варто зберегти.
Якщо у вас збереглися речі, пов’язані з Голодомором, розкажіть про них, написавши на пошту [email protected]