Безум’я сильних вимагає нагляду

Сьогодні ми спостерігаємо воістину апокаліптичне видовище: несвідоме цілого народу стає його історичною дійсністю. Це спостереження російського письменника, який давно покинув батьківщину. При всьому моєму настороженому ставленні до психоаналізу змушений підтримати слова колеги, в минулому лікаря. Йдеться, звичайно ж, про Росію. Особливо про Росію, випалену стараннями її президента Володимира Путіна.

У 1712 році англійський публіцист Джон Абертнот опублікував памфлет “Мистецтво політичної брехні”. Пройшло три століття з хвостиком, а памфлет і сьогодні є актуальним. Послідовно, жорстко та абсолютно цинічно бреше російський президент Путін, актуалізувавши стару проблему впливу необмеженої влади на обмежений розум керівників держави.

Свіжа, актуальна брехня небезпечніша за брехню, вкриту пліснявою часу. Стару брехню також потрібно вивчати. Розкриваючи її як жабу. Фізіолог вивчає жабу не для того, щоб навчитися квакати. Зазнаючи негативних почуттів до російського президента і його зовсім нехристиянного васала Кирила, необхідно пам’ятати, що і ми пройшли без особливої ​​гидливості вищу межу цинізму і язичництва – покупку і зберігання мощей у своїй спальні. Втім, підозрюю, що цей період накопичення «святості» у нас все ще триває. Це зрозуміло. Зараз багато хто захоплений естетикою потворного. Ми живемо в період освоєння гидоти. Мова тут, зрозуміло, йдеться не про самі мощі. А про покупців, у тому числі депутатів Верховної Ради.

Безумство сильних вимагає нагляду, зауважив Шекспір. У президента Путіна із цим проблема. Але він має мільйони піднаглядних. Притихлих, що безупинно оглядаються. Не сміють вимагати повернути тіло сина, який загинув на неоголошеній війні в Україні. Як писав на початку16-го століття іспанський філософ Вівес Еразму Роттердамському: «Ми живемо в такі важкі часи, коли небезпечно і говорити, і мовчати». Богобоязлива старенька, що підкладає хмиз у вогнище Яна Гуса, і обдурена дитина, що доносить на свого батька, – це різні етапи однієї тривалої низки подій, започаткованих в ім’я Боже і які призводять до забуття Його імені.

Ми знаємо: є любов до пізнання, але є хіть пізнання. Тут доречні давні слова історика Ключевського: раніше психологія була наукою про душу, а тепер – наука про її відсутність. Володимир Путін, як відомо, має цілий сонм психологів. У тому числі й військових. Він, як і його попередник Адольф Гітлер, мріє про час, коли професія юриста вважатиметься ганебною. Звідси й відверта, послідовна ліквідація системи права у Росії. Він розуміє: чеснота нудна, а моральні люди втомливі. Їм, морально орієнтованим, залишається одне – виконання громадянського обов’язку у відверто злочинній державі.

Чи існує особиста відповідальність громадянина, який живе за диктатури? Зрозуміло, але є й така можливість самозаспокоєння: де винні всі, ніхто не винен. Ми знаємо: з інтелектуалів зробити так легко, як і з сірих обивателів. Але у сфері щирого, усвідомленого релігійного досвіду жодний конфлікт совісті неможливий. Оскільки голос Всевишнього звучить ясно, а питання лише в тому, чи Я йому коритимуся.

Незабаром усі ці міркування будуть актуальними у Росії. Де для диктатора та його псевдоінтелектуальної челяді настане час шукати можливість уникнути особистої відповідальності за участь у російсько-українській так і не оголошеній війні. Найзручнішим поясненням буде таке: там, де винні всі, не винен ніхто.

Мертвий Гітлер дозволив багатьом німцям забути про особисту відповідальність. Що буде у Росії? Володимир Путін явно не з тих, хто схильний до самогубства.

Далі буде, після нашої перемоги. Не дуже приємне продовження.

Семен Глузман — лікар-психіатр та правозахисник, дисидент, політв’язень, президент Асоціації психіатрів України.