Тодось Осьмачка: поет із пекла

Історія життя непересічного діяча періоду українізації — ще одна доля, скалічена більшовицьким режимом. «Поет із пекла» — так назвав його літературознавець Михайло Слабошпицький. 

Тодось Осьмачка народився 16 травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині. Літературну діяльність почав у 20-х як член групи «Ланка» (згодом «МАРС»). Група об’єднувала літераторів, які відкидали політичне пристосуванство. Серед них — Григорій Косинка, Валер’ян Підмогильний, Іван Багряний, Євген Плужник. 

У 1929 році збірка Осьмачки «Клекіт»,  у якій він у формі символічних пророцтв  описав знищення українського села, викликала гнів більшовицького режиму. 

Іде конвой, і стогне камінь, 

спиня трамваї голосні. 

Ідуть оточені селяни густими жалами заліз, 

Торби із хлібом за плечима, 

обличчя чорні од ріллі, 

а ворони ведуть над ними 

круг сонця кола вогняні.

                                             КЛЕКІТ. Київ, 1929.

Поет був змушений переховуватися, однак не уникнув арешту. Його порятунком від смерті стала психіатрична лікарня. Хоча до сьогодні тривають суперечки: симулював Осьмачка свою душевну хворобу чи справді був хворим. З лікарні йому вдалося втекти. А далі — роки переховувань, митарств, втеча від страшної дійсності і самого себе. І розуміння — вирвавшись з тюрми, все одно не можеш бути вільним. Бо вся Україна тепер є тюрмою. 

Під час нацистської окупації в 1942 письменник виїхав до Львова. Роки поневірянь і страху далися взнаки. Осьмачка став недовірливим, замкненим, а його підозрілість перетворилася на параною. 

У 1944 він змушений емігрувати — спочатку до Німеччини, а потім до США, Канади, Франції, Югославії. Боячись переслідування комуністичного тоталітарного режиму, надовго ніде не затримується. Його життя — постійна втеча. Проте саме в еміграції нарешті може вільно творити. Тут виходять його прозові твори  «Старший боярин», «План до двору», «Ротонда душогубців». Усі три твори неймовірно сильні і вражають, але чи багато хто їх читав в Україні? Зокрема, професор Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шевельов про «Старшого боярина» писав: «Якщо можна перелити Україну в слово, — то це повість Осьмаччина». 

Твір «План до двору» — це метафорична розповідь про руїну українського села, спустошеного колективізацією і голодом, у якому намагаються вижити українці.  Зрештою, вони остаточно втрачають відчуття різниці між добром і злом, а владу над ними бере інстинкт. 

«Володимир Кирилович Винниченко в однім із своїх листів до мене говорив, що конче треба написати формою повісті або роману про штучний голод на Україні влаштований комуністами. І коли я обдумував це, то наткнувся на більшовицьку формулу «план до двору», якою вони тероризували Україну так само, як і колись у Іспанії за часів інквізиції тероризували людей висловом «автодафе». «План до двору» спочатку ставили заможнім людям села, а потім середнім шарам населення і нарешті незаможникам. Суть його полягала в тому, що господаря і його родину виганяли в одних сорочках з оселі а все, що лишалося, забирала собі сільрада. Вигнані люди або вмирали з голоду, або тікали на Донбас…», — написав Тодось Осьмачка у передмові до повісті «План до двору», яка побачила світ у 1951 році. 

А в «Ротонді душогубців» автор пише про безжалісний механізм репресій та терору. Цей твір — опис пекла, з якого вирвався сам Осьмачка. 

На початку липня 1961 року у Мюнхені, просто посеред вулиці його розбив параліч. Поет доживав віку в психіатричній лікарні в США, куди його на лікування доправили друзі, сподіваючись на одужання. Іван Багряний останній бачив хворого митця «розбитого паралічем і безпам’ятного, в ліжку витягненого на весь зріст, суворого, як Данте. Всіма забутого і покинутого».

Його земні страждання скінчилися 7 вересня 1962 року. Похований на території українського цвинтаря святого Андрія (Саут-Баунд-Брук) у штаті Нью-Джерсі.