У Національній історичній бібліотеці відбувся публічний діалог за участю істориків Дмитра Білого та Андрія Іванця
У середу, 23 листопада, в читальній залі Національної історичної бібліотеки України відбувся публічний діалог, у якому взяли участь історики Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду Дмитро Білий та Андрій Іванець.
Модератор публічної дискусії, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту досліджень Голодомору Андрій Іванець наголосив: «Голодомор не зламав українців, хоча це було колосальне потрясіння основ буття нашої нації і реальна загроза для її існування. Але ми вижили, ми боремося. Ми пам’ятаємо тих, хто загинув у ті трагічні роки. І ця пам’ять сьогодні, як це не парадоксально, робить нас сильнішими». Він запропонував вшанувати пам’ять жертв Голодомору хвилиною мовчання. У постгеноцидному українському суспільстві, якому десятки років забороняли навіть згадувати про Голодомор, такі акції важливі, адже мають сильний зцілюючий ефект — ми нарешті пропрацьовуємо і лікуємо свою травму, завдану голодом 90 років тому.
Про маловідому сторінку нашої нації — геноцид українців на Кубані — розповів у своїй лекції доктор історичних наук, професор, завідувач відділу Інституту досліджень Голодомору Дмитро Білий. Кубань, куди ще у XVIII столітті переселилися козаки ліквідованого Війська Запорозького, зберігши там свою мову, традиції, культуру, була одним із найбільш антирадянських регіонів. Коли розпочалася оголошена радянським урядом українізація, на Кубані цей процес набув особливо бурхливого розвитку. Станом на 1932 рік тут діє 1660 українських шкіл, видається маса книжок величезними накладами українською, діє Північно-Кавказький український педагогічний інститут імені М. Скрипника (нині Кубанський державний університет). І давня мрія кубанців — приєднатися до України або ж стати окремим автономним округом — знову виходить на порядок денний. Цю мрію жорстоко придушують Голодомором.
«Оточена військами Кубань, як і Україна, опинилася в залізному кільці. Тут діє жорсткий режим «чорних дощок», — каже Дмитро Білий. — Це означає, що в кубанські станиці не завозять харчі, а людям заборонено покидати населені пункти. Таким чином регіон був приречений на страшну голодну смерть. Моя рідна станиця Новодерев’янківська потрапила на «чорну додошку» і там із 18 тисяч людей вижило всього 6 тисяч. У вимерлих селах забороняли селитися українцям, а лише росіянам. Ці та інші репресивні заходи призвели до того, що за переписом 1937-го, а потім регіональним переписом 1939 року на Кубані залишилося усього 3,5-4 відсотка українців, хоча ще в 1926 році таких було 62 відсотка. Решту було виморено голодом, депортатовано, розстріляно або записано росіянами. За моїми підрахунками, втрати Кубані під час Голомору і репресій становлять більше мільйона осіб».
Андрій Іванець у своїй лекції, присвяченій постаті Мілени Рудницької, розповів, як цій жінці вдалося домогтися розгляду Лігою Націй злочину Голодомору. Завдяки своїм зв’язкам і знайомствам, а десь — щасливому збігу обставин, Мілена Рудницька, яка в 1933-му стала заступницею голови Громадського комітету рятунку України, створеного після пастирського послання Андрея Шептицького «Україна в передсмертних судорогах», домоглася неможливого — пролобіювала розгляд питання про Голод в Україні на цьому поважному зібранні.
29 вересня 1933 р. на закрите засідання Ради Ліги Націй зібралися всі його члени — представники 14 держав. Дебати були довгими і гарячими. Ніхто не заперечував факту голоду, але представники держав, зацікавлених у політичний та економічній співпраці з СРСР, посилалися на формальні перепони для розгляду цього питання Лігою Націй. Зрештою Рада Ліги Націй вирішила передати справу Міжнародному Комітетові Червоного Хреста, запропонувавши йому організувати міжнародну допомогу для України. «Таким чином Ліга Націй, під претекстом процедуральних перешкод, по-пилатівські обмила свої руки. Все ж трагедія українського народу була, бодай, протягом одного засідання в центрі уваги офіціяльного міжнародного світу», — згадувала згодом Мілена Рудницька.
Також учасники публічної лекції могли оглянути тематичну виставку марок і конвертів із колекції Андрія Іванця. В експозиції можна побачити непоштові марки Українського Конгресового Комітету Америки, Підпільної пошти України (поштового відомства Закордонних частин ОУН), інших структур української діаспори, конверти «Козацької пошти» видавця, митця і мандрівника Андрія Пилюха (Львів), поштові марки та конверти України, які розповідають або нагадують українцям та світу правду про штучну голодову катастрофу 1932— 1933 років.
«Непоштові марки з тематикою Великого Голоду, які випускали організації української діаспори з 1953 року, клеїли на конверти поруч з поштовими марками і далі вони несли правду в світ про злочин комуністичного СРСР і трагедію українського народу. Чимало таких марок зберігається у зібраннях колекціонерів і вони й далі розповідають про Голодомор», — розповів Андрій Іванець.
Виставка буде працювати у читальному залі Національної історичної бібліотеки до 7 грудня 2022 року.
