90 років тому вишиті сорочки рятували українців, сьогодні українці рятують сорочки
Національний музей Голодомору-геноциду взяв участь у зйомках спецпроєкту «Жити далі» компанії 1+1 media та Благодійної організації «Cмарт Ангел». Один із випусків цього проєкту був присвячений українській вишиванці.
Навіть не маючи власної держави, українці зберігали свою ідентичність завдяки таким сакральним поняттям як мова, культура, традиції. І особливе місце в традиційній культурі українців належить вишиванці – святковому етнічному одягу.
У радянські часи вишита сорочка поступово перетворилася з ошатного традиційного вбрання на певний елемент декору, сценічний одяг. З’явитися у вишиванці на людях – означало кинути виклик, привернути до себе увагу, а то й накликати проблем. Адже в часи так званого застою вишиту сорочку неодмінно пов’язували з націоналізмом і дисидентством.
З відновленням незалежності України вишиванка не тільки повернулася в наше повсякденне життя, вона стала впізнаваною і модною на світових подіумах. На честь української вишитої сорочки навіть встановлено міжнародне свято — Всесвітній день вишиванки, який відзначаємо в третій четвер травня.
Співробітниця Музею Голодомору Юлія Коцур розповіла для проєкту «Жити далі» про раритетну вишиту сорочку, яка є в експозиції нашого закладу.
Ця сорочка належала Агафії Чуб з села Перекопівка на Сумщині. Ще дівчиною вона вишила її на власне весілля. У 1930 році жінка несподівано померла, залишивши сиротами двох маленьких донечок. Одна з них – Ганна Омельяненко – і передала сорочку нашому закладу кілька років тому.
«Це єдина річ, яка залишилась в родині від матері. Під час Голодомору 1932—1933 років батько Ганни Омельяненко, щоб врятувати своїх дітей, був змушений обмінювати речі домашнього вжитку – полотно, сорочки, рушники – на харчі. Єдина річ, яку чоловік не виміняв і залишив як спомин про дружину, – ось ця сорочка. Її багато років берегли як пам’ять про матір», – зазначає Юлія Коцур.
З початком російсько-української війни вишиванка, як і інші символи України, знову стала небезпечною. Ворог прийшов нас «денацифікувати», тобто знищити як націю, стерти все, що може бути маркером українства.
Історією ще однієї сорочки, врятованої в наші дні, поділився співробітник Музею Голодомору Назар Куць.
«Цю сорочку вишивала для свого онука бабуся з Харківщини. Коли її населений пункт було окуповано, вона закопала вишиванку на городі, щоб врятувати від ворога». Восени минулого року, після звільнення Харківщини від окупантів, сорочку передали до нашого Музею.
У голодні 30-ті роки вишиті сорочки, обміняні на харчі, врятували тисячі українців. Сьогодні нащадки тих українців рятують від ворога свої сорочки. Бо це символ нашої української ідентичності, боротьби і незламності.