«Торгзін» на вулицях Києва

«Спеціальна контора для торгівлі з іноземцями на території СРСР», як відділ у системі московської торгівлі, була створена в липні 1930 року. Згодом вона увійде в історію під абревіатурою «Торгзін» (рос. «Торгсин»). Наприкінці 1930-го «Торгзін» почав розширювати географію своєї діяльності, яка до цього обмежувалася столицею Радянського Союзу. Було ініційовано процес його перетворення на організацію всесоюзного рівня. Вже у січні 1931 року «Торгзіну» було надано статус Всесоюзного об’єднання при Наркоматі зовнішньої торгівлі СРСР.

Початково «Торгзін» був націлений на обслуговування виключно іноземців (які приїздили до країни рад як турист чи у справах), аби наявна у них валюта осідала в Союзі. Згодом він відкрив свої двері і для радянських громадян. Проте придбати продуктові та інші товари можна було лишень за валюту, золоті карбовані монети, золоті та срібні вироби тощо. Радянські карбованці не приймалися. Таким чином, в умовах шаленого продовольчого дефіциту початку 1930-х років «Торгзін» став інструментом «викачування» у населення золото-валютних заощаджень, які комуністична влада планувала використати для індустріалізації та поширення комунізму в світі. Особливо це стало відчутним під час Голодомору-геноциду, коли «торгзінівська» мережа  перетворилася на головне знаряддя пограбування доведених до відчаю українців.

Київ був одним із найбільших міст Радянського Союзу і мав значний золото-валютний потенціал, тому не міг залишитися осторонь діяльності «Торгзіну». Його контора запрацювала в місті на початку травня 1931 р. й розміщувалася за адресою вул. Пушкінська, 4 (сьогодні вул. Євгена Чикаленка). Початково вона мала один торговельний заклад, що задовольняв потреби  іноземців. Вже у вересні 1931 р. було відкрито ще одну крамницю та розпочато продаж товарів радянським громадянам за іноземну валюту та золото. Навесні 1932-го, коли Київська контора отримала статус обласної, в місті діяло вже чотири магазини: на Радянській площі, 2 (нині майдан Незалежності), Бессарабській площі, 1, у Гостинному дворі на Подолі та на вулиці Червоноармійській, 43 (Велика Васильківська).

З наростанням голоду в Україні зростав і попит на товари «Торгзіну». Досить швидко у місті сформувалася розгалужена мережа його крамниць. Зокрема, вони запрацювали на вулиці Воровського, 20 (у наш час вул. Хрещатик), на вул. Карла Маркса, 4 (сьогодні вул. Архітектора Городецького) в приміщенні артілі «Стандарт» та на вул. Карла Маркса, 5 – у готелі Континенталь. Також, магазини були в Гостинному дворі на Червоній площі (натепер Контрактова площа), на вулиці Революції, 32 (охоплювала нинішні вул. М. Грушевського, Володимирський узвіз та вул. П. Сагайдачного), Степанівській, 7 (в наш час вул. Старовокзальна), Червоноармійській, 72 (сьогодні вул. Велика Васильківська) та інших локаціях міста.

Свідок Голодомору в Києві Лавро Нечипоренко пригадував, що «були ті “Торгсіни” забиті всіляким добротним крамом, а найбільше продуктами харчування: біла мука, різні крупи, пшоно, риc, цукор, сало, м’ясо, різні ковбаси, шинка, масло, консерви. Вітрини магазинів були майстерно оформлені руками вмільців, які мали добрий смак і тямились на психології голодної людини».

У березні 1933 р. президія Київради передала «Торгзіну» для розширення його торговельної мережі велике приміщення на вулиці Революції, 46, а також площі промтоварного об’єднання на вулиці Дмитрівській, 10, колишнього «Рибтресту» в будинку №3 на Радянському майдані, меблевої крамниці «Київ-торгу» на розі вулиць Воровського та Леніна (сучасна вул. Богдана Хмельницького).

На початок червня 1933 р., в апогей Голодомору, Київська облконтора «Торгзіну» мала в Києві вже 18 магазинів. Водночас по місту функціонувало майже два десятки дрібних торгових точок (кіосків, яток тощо). Так, навесні 1933 р. у розпорядження «Торгзіну»  надали кіоски на Троїцькому ринку (розташовувася на місці сучасної Троїцької площі), що раніше належали «Міськспоживчспілці». Працювали кіоски і на Єврейському базарі (Євбазі), що діяв на сучасній Галицькій площі.

Водночас працювали і пункти скупівлі побутового золота та брухту, біля яких завше утворювалися велелюдні черги з бажаючих здати дорогоцінний метал, аби отримати товарні ордери або бони, які можна було отоварити в «торгзінівських» магазинах (у 1933 р. товарні ордери скасували, а замість них ввели забірні книжки). Наприклад, під золотобрухт відвели приміщення на вул. Дмитрівській, 4, Червоноармійській, 33, Пушкінській, 11 ( приміщення артілі «Посланець»), на Сінному базарі (приміщення перукарні «Гігієна») тощо.

За роки Голодомору київське відділення «Торгзіну» скупило у змучених голодом українців сотні кілограмів золотих монет, побутового золота та золотобрухту. Сьогодні ці цифри в звітах київської контори виглядають як суха статистика, але за кожним грамом золота стоїть історія людських життів. Люди віддавали родинні реліквії не за розкіш, а за право прожити ще один день. Система, що вимірювала свої успіх тоннами вилученого дорогоцінного металу в розпал масового голоду, винесла собі остаточний моральний вирок.Більше про це – в книзі«Морок над Києвом».

Іван Петренко,  

кандидат історичних наук,

заступник завідувача відділу досліджень геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів