Торгзін (Торгсин) на вулицях Києва

«Спеціальна контора для торгівлі з іноземцями на території СРСР», як відділ у системі московської торгівлі, була створена в липні 1930 року. Згодом вона увійде в історію під абревіатурою «Торгзін» (рос. «Торгсин»). Наприкінці 1930-го «Торгзін» почав розширювати географію своєї діяльності, яка до цього обмежувалася столицею Радянського Союзу. Було ініційовано процес його перетворення на організацію всесоюзного рівня. Вже у січні 1931 року «Торгзіну» було надано статус Всесоюзного об’єднання при Наркоматі зовнішньої торгівлі СРСР.

Початково «Торгзін» був націлений на обслуговування виключно іноземців (які приїздили до країни рад як туристи чи у справах), аби наявна у них валюта осідала в Союзі. Згодом він відкрив свої двері і для радянських громадян. Проте придбати продуктові та інші товари можна було лишень за валюту, золоті карбовані монети, золоті та срібні вироби тощо. Радянські карбованці не приймалися. Таким чином, в умовах шаленого продовольчого дефіциту початку 1930-х років «Торгзін» став інструментом «викачування» у населення золото-валютних заощаджень, які комуністична влада планувала використати для індустріалізації та поширення комунізму в світі. Особливо це стало відчутним під час Голодомору-геноциду, коли «торгзінівська» мережа  перетворилася на головне знаряддя пограбування доведених до відчаю українців.

Київ був одним із найбільших міст Радянського Союзу і мав значний золото-валютний потенціал, тому не міг залишитися осторонь діяльності «Торгзіну». Його контора запрацювала в місті на початку травня 1931 р. й розміщувалася за адресою вул. Пушкінська, 4 (сьогодні вул. Євгена Чикаленка). Початково вона мала один торговельний заклад, що задовольняв потреби  іноземців. Вже у вересні 1931 р. було відкрито ще одну крамницю та розпочато продаж товарів радянським громадянам за іноземну валюту та золото. Навесні 1932-го, коли Київська контора отримала статус обласної, в місті діяло вже чотири магазини: на Радянській площі, 2 (нині майдан Незалежності), Бессарабській площі, 1, у Гостинному дворі на Подолі та на вулиці Червоноармійській, 43 (Велика Васильківська).

З наростанням голоду в Україні зростав і попит на товари «Торгзіну». Досить швидко у місті сформувалася розгалужена мережа його крамниць. Зокрема, вони запрацювали на вулиці Воровського, 20 (у наш час вул. Хрещатик), на вул. Карла Маркса, 4 (сьогодні вул. Архітектора Городецького) в приміщенні артілі «Стандарт» та на вул. Карла Маркса, 5 – у готелі Континенталь. Також, магазини були в Гостинному дворі на Червоній площі (натепер Контрактова площа), на вулиці Революції, 32 (охоплювала нинішні вул. М. Грушевського, Володимирський узвіз та вул. П. Сагайдачного), Степанівській, 7 (в наш час вул. Старовокзальна), Червоноармійській, 72 (сьогодні вул. Велика Васильківська) та інших локаціях міста.

Свідок Голодомору в Києві Лавро Нечипоренко пригадував, що «були ті “Торгсіни” забиті всіляким добротним крамом, а найбільше продуктами харчування: біла мука, різні крупи, пшоно, риc, цукор, сало, м’ясо, різні ковбаси, шинка, масло, консерви. Вітрини магазинів були майстерно оформлені руками вмільців, які мали добрий смак і тямились на психології голодної людини».

У березні 1933 р. президія Київради передала «Торгзіну» для розширення його торговельної мережі велике приміщення на вулиці Революції, 46, а також площі промтоварного об’єднання на вулиці Дмитрівській, 10, колишнього «Рибтресту» в будинку №3 на Радянському майдані, меблевої крамниці «Київ-торгу» на розі вулиць Воровського та Леніна (сучасна вул. Богдана Хмельницького).

На початок червня 1933 р., в апогей Голодомору, Київська облконтора «Торгзіну» мала в Києві вже 18 магазинів. Водночас по місту функціонувало майже два десятки дрібних торгових точок (кіосків, яток тощо). Так, навесні 1933 р. у розпорядження «Торгзіну»  надали кіоски на Троїцькому ринку (розташовувася на місці сучасної Троїцької площі), що раніше належали «Міськспоживчспілці». Працювали кіоски і на Єврейському базарі (Євбазі), що діяв на сучасній Галицькій площі.

Водночас працювали і пункти скупівлі побутового золота та брухту, біля яких завше утворювалися велелюдні черги з бажаючих здати дорогоцінний метал, аби отримати товарні ордери або бони, які можна було отоварити в «торгзінівських» магазинах (у 1933 р. товарні ордери скасували, а замість них ввели забірні книжки). Наприклад, під золотобрухт відвели приміщення на вул. Дмитрівській, 4, Червоноармійській, 33, Пушкінській, 11 (приміщення артілі «Посланець»), на Сінному базарі (приміщення перукарні «Гігієна») тощо.

За роки Голодомору київське відділення «Торгзіну» скупило у змучених голодом українців сотні кілограмів золотих монет, побутового золота та золотобрухту. Сьогодні ці цифри в звітах київської контори виглядають як суха статистика, але за кожним грамом золота стоїть історія людських життів. Люди віддавали родинні реліквії не за розкіш, а за право прожити ще один день. Система, що вимірювала свої успіх тоннами вилученого дорогоцінного металу в розпал масового голоду, винесла собі остаточний моральний вирок. Більше про це – в книзі«Морок над Києвом».

Іван Петренко,  

кандидат історичних наук,

заступник завідувача відділу досліджень геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів