Наукова концепція Музею

ГОЛОДОМОР 1932–1933 рр.

Голодомор – це геноцид українців, вчинений у 1932–1933 рр. комуністичним тоталітарним режимом в УСРР, та проти українських етнічних груп за її межами на українських етнічних територіях і в місцях компактного проживання українців у межах СРСР.
Голодомор був наслідком свідомих і цілеспрямованих дій Й. Сталіна та його оточення, розрахованих на придушення українського національно-визвольного руху і фізичне знищення значної частини українців, оскільки вони становили реальну загрозу комуністичному тоталітарному режиму як носії національної ідентичності, української культури, мови, традицій та ідеї української державності.

Спланована конфіскація врожаю зернових та всіх інших продуктів харчування представниками комуністичного тоталітарного режиму впродовж 1932–1933 років призвела до вбивства українців голодом у мільйонних масштабах. Водночас совєцька влада мала резервні запаси зерна, експортувала його за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючим за межі України, відмовлялася приймати допомогу для них із-за кордону. Ці дії підтверджують намір керівництва СРСР знищити частину української нації.

Встановлення чисельності людських втрат України від Голодомору потребує подальшого системного міждисциплінарного дослідження. Важливо також встановити якнайбільше імен заморених голодом. Комуністичний тоталітарний режим зробив усе можливе, щоб приховати наслідки злочину. На місцях було заборонено фіксувати реальну кількість смертей. На сьогодні виявлено таємні списки деяких сільрад із переліком померлих у 1932–1933 рр. Чисельність жертв у цих списках вдвічі перевищує офіційні дані. Існувала заборона вказувати причину смерті «голод», тому в актах про смерть зазначено «від тифу», «виснаження», «від старості». В 1934 р. всі книги ЗАГСів про реєстрацію смертей були передані до секретних відділів райвиконкомів. Українці вмирали родинами, селами, проте багато випадків не реєстрували. Рівень незареєстрованої смертності невідомий, але очевидно й безсумнівно те, що їх чисельність значно перевищує показники офіційної статистики.

Радянський Союз заперечував та приховував масове вбивство українців на державному та міждержавному рівнях. В СРСР використовували агітацію та пропаганду, залучали «до співпраці» (підкуп, окремі преференції) іноземних журналістів. Однак були й журналісти, посли, дипломати, які писали правду.

У часи комуністичного тоталітарного режиму було докладено максимум зусиль щоб знищити пам’ять (колективну та індивідуальну) про Голодомор і мільйони смертей невинно убієнних. Утім, пам’ять народу є незнищенною. Зі здобуттям Україною незалежності були зняті заборони для науковців (відкриті архіви, написані ґрунтовні наукові праці), журналістів (надруковані тисячі статей), письменників і поетів (видані правдиві твори на тему Голодомору) тощо.

Напередодні 70-х роковин Голодомору під тиском громадськості, підтриманої вченими, своє офіційне ставлення до Голодомору висловила Верховна Рада України. У постанові від 28 листопада 2002 р. «Про 70-ті роковини Голодомору в Україні» його було названо геноцидом. На виконання зазначеної постанови у лютому 2003 р. було проведено парламентські слухання, а 14 травня 2003 р. – спеціальне засідання Верховної Ради. За підсумками останнього український парламент 15 травня 2003 р. затвердив Офіційне звернення до Українського народу, в якому підкреслено: «…кваліфікація цієї Катастрофи української нації як геноциду має принципове значення». На жаль, постанови щодо цього питання, поданої на розгляд Верховної Ради України, тоді ухвалено не було.

Нарешті мовчання щодо Голодомору як геноциду на рівні вищих органів державної влади в Україні було розблоковане. Після цього одна за одною Голодомор 1932–1933 рр. в Україні визнали актом геноциду Канада (20.06.2003 р.), Угорщина (26.11.2003 р.), Литва (24.11.2005 р.), Грузія (20.12.2005 р.), Польща (16.03.2006 р. – Сенат).

Важливу роль у приверненні уваги країн світу до Голодомору в Україні відіграло ухвалення 7 листопада 2003 р. 58-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН «Спільної заяви з нагоди 70-х роковин Голодомору – Великого голоду 1932–1933 років в Україні», співавторами якої були 36 держав-членів ООН, зокрема США і Російська Федерація. Заяву підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, 25 членів та кандидатів у члени ЄС. Вперше на міждержавному рівні було визнано факт Голодомору, його масштаби та наслідки для українського народу. ООН визначила Голодомор 1932–1933 рр. як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени Організації, її спеціалізовані установи, міжнародні та регіональні організації, неурядові організації, фонди і асоціації віддати данину пам’яті тим, хто загинув у цей трагічний період історії.

Тема Голодомору як геноциду української нації зайняла чільне місце в гуманітарному блоці діяльності Президента України В. Ющенка. В його Указах, виданих упродовж липня – листопада 2005 р., серед іншого, передбачалися підготовка і внесення на розгляд українського парламенту законопроєкту про Голодомор та зобов’язання Кабінету Міністрів України активізувати роботу з міжнародного визнання Голодомору злочином геноциду.

28 листопада 2006 р. Закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» був ухвалений 233 голосами – попри шалений опір депутатів-комуністів, спекулятивне маніпулювання Голови Верховної Ради України соціаліста О. Мороза, небажання розглядати законопроєкт з боку депутатів, які у минулому також були членами КПРС.

Визнання в Україні Голодомору геноцидом українського народу на законодавчому рівні стало вагомим аргументом для розгляду факту геноциду українців, вчиненого комуністичним тоталітарним режимом, вищими державними органами країн світу. Вже 4 грудня 2006 р. Сейм Польщі ухвалив окремий Закон, яким засудив «тоталітарний режим, відповідальний за цей геноцид». Упродовж 2007–2008 рр. Парламенти Перу, Парагваю, Еквадору, Колумбії, Мексики й Латвії засудили Голодомор 1932–1933 рр. в Україні як акт геноциду українського народу та висловили солідарність із його жертвами.

З 2008 р. Служба безпеки України почала оприлюднювати списки осіб, причетних до здійснення Голодомору в Україні в 1932–1933 роках. 22 травня 2009 р. Служба безпеки України порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932–1933 рр., жертвами якого стали мільйони людей. У листопаді було названо звинувачених по справі, першим з яких фігурував Й. Сталін. 12 січня 2010 р. Апеляційний суд міста Києва почав розгляд справи. Суд визнав, що Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар та Хатаєвич вчинили злочин геноциду, передбачений частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України (геноцид), який відповідно до Конвенції ООН від 26 листопада 1968 року не має терміну давності, та закрив кримінальну справу на підставі пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, у зв’язку з їхньою смертю.

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ МУЗЕЮ

Національний музей Голодомору-геноциду (далі – Музей Голодомору) є державним науково-дослідним, культурно-освітнім і науково-методичним закладом (згідно зі статутом), створеним з метою увічнення і вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду, масових штучних голодів 1921–1923 рр. та 1946–1947 рр., проведення наукових досліджень, пов’язаних з темою Голодомору як злочину геноциду; висвітлення причин і наслідків, поширення правдивої, об’єктивної інформації серед громадян України і світової громадськості, консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості і культури, почуття патріотизму серед громадян України.

До створення Музею, який би розповідав усьому світу про злочин геноциду українців – Голодомору 1932–1933 рр., – Україна йшла багато років. Завдання щодо створення Музею Голодомору були законодавчо сформовані у 2006 рр. Законом України №375-V «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», стаття 5 якого передбачала «спорудження у м. Києві до 75-х роковин Голодомору 1932–1933 років в Україні Меморіалу пам`яті жертв голодоморів в Україні». У 2008 р. Указ Кабінету Міністрів України №250 від 28 березня 2007 р. зобов’язав завершити спорудження у місті Києві Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні до 1 жовтня 2008 р.. А вже розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2009 р. утворено Державний музей «Меморіал пам`яті жертв голодоморів в Україні», який у лютому 2010 р. отримав статус Національного.

31 липня 2015 року, на підставі законів «Про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні», «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», «Про культуру», «Про музеї та музейну справу» та за підтримки громадськості музей було перейменовано з Національного музею «Меморіал пам`яті жертв голодоморів в Україні» на Національний музей «Меморіал жертв Голодомору».
8 серпня 2019 р., відповідно до наказу Міністерства культури України, офіційну назву музею було змінено на Національний музей Голодомору-геноциду. Перейменування відбулося за ініціативою та зверненням громадськості в результаті проведених слухань і обговорень.
Зданий в експлуатацію у липні 2010 р. Меморіал є частиною майбутнього великого музейного комплексу, який включає меморіальну та музейну частини. З 2010 р. до 2016 р. спорудження будівлі не відбувалося. Експозиційна площа Музею Голодомору-геноциду складається з однієї зали – Зали пам’яті (452 кв. м), що виконує меморіальну функцію (відвідувачі мають можливість запалити свічку на Вівтарі пам`яті, подивитися документальний фільм, ознайомитись із Книгами пам`яті жертв Голодомору, тимчасовими банерними інформаційними виставками тощо).

Восени 2016 р. Кабінет Міністрів України відновив роботу щодо спорудження музею у складі музейного комплексу. 6 жовтня 2016 р. У Постанові Кабінету Міністрів України №754 «Питання підготовки будівництва другої черги Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» (із змінами і доповненнями, внесеними Постановою КМУ від 21.12.2016 р. №984) декларовано початок підготовки будівництва другої черги Музею Голодомору. Відповідно до Постанови було утворено Організаційний комітет з питань підготовки будівництва другої черги. Музей Голодомору буде єдиним найбільшим музеєм у світі, який комплексно розповідатиме про злочин геноциду українців – Голодомор.

ЦІЛЬОВА АУДИТОРІЯ

Музей Голодомору працює як Меморіал та щороку обслуговує близько 200 тис. відвідувачів, серед яких більшість люди середнього та літнього віку; іноземні туристи. Музей має зручну просторову локацію та суттєвий потенціал для розвитку. У вересні-листопаді – пік відвідувань музею школярами, студентською молоддю в межах навчальних планів з історії України. З лютого 2010 р. Музей включено до програми державних візитів до України глав держав та офіційних візитів вищих посадових осіб інших країн
Постійна музейна експозиція дозволить збільшити кількість відвідувачів, віковий склад цільових груп, зокрема іноземних відвідувачів. Це популяризуватиме Україну, її унікальну культуру та складну історію серед іноземців. Поруч з традиційною екскурсією використовуватимуться аудіогіди з текстами різними мовами. Орієнтовна річна відвідуваність сягатиме 1 млн осіб.

ВІЗІЯ МУЗЕЮ

Музей Голодомору має стати провідним музейним комплексом та науковим центром України, що розповідатиме про злочин геноциду – Голодомор 1932–1933 рр. сучасними музейними засобами у постійній експозиції, здійснюватиме виставкову, науково-дослідну, культурно-освітню діяльність в Україні та за її межами, стане платформою для меморіальних заходів, а також центром консолідації української нації.

МІСІЯ МУЗЕЮ

Найголовнішою метою Музею є недопущення повторення злочину геноциду, а також систематизація, узагальнення і поширення знань про Голодомор.

Музей Голодомору навчає протистояти ненависті, порушенню прав людини, демократичних цінностей; виховує у громадян толерантність і почуття відповідальності.

Музей відіграє важливу роль у громадянському вихованні молодого покоління, формуючи усвідомлення необхідності збереження Української держави як головної умови захисту від геноциду.

Важливим завданням Музею Голодомору є нагадування про українську ідентичність, яку намагалися замінити совєцькою. Музей є посередником в процесі передання спогадів та інформації про Голодомор, демонструючи зв’язок поколінь української нації, зберігає пам’ять про спробу її знищення.

Знання про історію Голодомору, які ретранслює музей, впливають на моральність суспільства, викликають повагу до пам’яті жертв, співпереживання та переосмислення власних поглядів на життя, яке є найвищою цінністю.

Музей розповідає про безцінність і недоторканність людського життя, навчає розпізнавати на прикладі Голодомору передумови геноцидів, аби застерегти людство від загрози повторення подібних масових злочинів.

ФУНКЦІЇ МУЗЕЮ

⦁ Збереження пам`яті про Голодомор-геноцид через експозицію, архів документів та бази даних свідків Голодомору, місць масового поховання і пам`ятних знаків;
⦁ дослідження різних аспектів історії Голодомору-геноциду;
⦁ поширення інформації про злочин геноциду, вчинений комуністичним тоталітарним режимом в Україні у 1932–1933 роках, шляхом екскурсійної, видавничої, виставкової, методичної діяльності, комунікативних практик та міжнародної співпраці;
⦁ національно-патріотичне виховання;
⦁ комплектування фондів музею.

СТРУКТУРА МУЗЕЮ

Будівля створюваного музею матиме площу 15 260 кв. м.

Пропонується наступне зонування внутрішньої площі будівлі:

Експозиційно-виставкова зона:
⦁ постійна експозиція – 3 515 кв. м.
⦁ зона тимчасових виставок – 965 кв. м.

Фондосховища:
⦁ приміщення фондів музею – 219,4 кв. м
⦁ приміщення для тимчасового зберігання експонатів – 20,93 кв. м.
⦁ приміщення для дезінфекції експонатів – 9 кв. м.
⦁ приміщення для експонатів, що надходять – 8,64 кв. м.
⦁ приміщення для пакувальних матеріалів – 6 кв. м.
⦁ приміщення для зберігання дерев’яних та історичних побутових предметів – 106,46 кв. м.

Службові кабінети для науково-адміністративного персоналу:
⦁ кабінет директора і приймальня;
⦁ кабінети заступників;
⦁ кабінет головного зберігача;
⦁ кабінет бухгалтерії;
⦁ кабінет відділу кадрів;
⦁ кабінет інженерно-технічної служби;
⦁ кабінет науково-дослідного відділу;
⦁ кабінет науково-експозиційного відділу;
⦁ кабінет науково-освітнього відділу;
⦁ переговорна кімната (відділ взаємодії з цільовою аудиторією);
⦁ кабінет відділу функціонального забезпечення і обслуговування;
⦁ кабінет науково-методичного відділу;
⦁ кабінет відділу маркетингу;
⦁ кабінет служби зв’язків з громадськістю;
⦁ кабінет сектору з утримання музею;
⦁ туалети для співробітників.

Наукова зона:
⦁ бібліотека – 30 кв. м.;
⦁ приміщення для тематичної підбірки копій документів – 20 кв. м.;
⦁ читальна зала для відвідувачів – 30 кв. м.;
⦁ конференц-зала на 100 осіб;
⦁ кінозал на 50 осіб;
⦁ студії для майстер-класів – 2 х 30 кв. м.

Зона сервісного обслуговування відвідувачів:
⦁ каси – 2;
⦁ екскурсбюро;
⦁ кав`ярня;
⦁ крамниця;
⦁ пункт для охорони;
⦁ зона релаксації;
⦁ туалети для відвідувачів – 5 чол., 5 жін., 1 для людей з інвалідністю;
⦁ гардероб – 300 місць;
⦁ відокремлений гардероб для відвідувачів конференц-зони – 300 місць.

Зона службових приміщень:
⦁ щитова;
⦁ водомірна;
⦁ індивідуальний тепловий пункт;
⦁ операторська;
⦁ серверна;
⦁ електромайстерня.

Зона господарських приміщень:
⦁ склад;
⦁ комора;
⦁ побутова кімната для технічного персоналу;
⦁ їдальня для працівників музею;
⦁ душова кімната для технічних працівників.

Господарський вуличний майданчик:
⦁ парковка для службового автотранспорту;
⦁ парковка для відвідувачів;
⦁ майданчик для збору сміття.

Географічні межі експозиції музею охоплюють територію, на якій було вчинено злочин геноциду, тобто УСРР за адміністративно-територіальним поділом, чинним на той час, а також регіони компактного проживання українців в РСФРР: Кубань, Нижнє і Середнє Поволжя, Північний Казахстан.

Хронологічно експозиція буде охоплювати період 1929–1934 рр з екскурсом в часи державотворчих процесів Української революції, масових штучних голодів 1921–1923 рр. та 1946–1947 рр., висвітлюватиме поширення правди про Голодомор у 1950-х, 1980-х, 1990–2000-х роках, а також інформуватиме про геноциди ХХ–ХХІ століть у світі.

ТЕМАТИЧНІ НАПРЯМКИ ЕКСПОЗИЦІЇ

З-поміж багатьох злочинів проти людства та людяності, в ХХ столітті, особливо вирізняється геноцид українців – Голодомор, донедавна замовчуваний. На відміну від інших геноцидів у світі, у результаті вчинення яких постраждалі нації позбувалися злочинних режимів, українці тривалий час не мали змоги звільнитися від комуністичного тоталітарного режиму. Саме тому довгі роки відбувалася деформація історичної пам`яті, яка призвела до того, що навіть сьогодні, у ХХІ ст., частина суспільства не знає правди про Голодомор.

До цього часу не проговоривши злочин геноциду українців, не тільки частина українського суспільства а й світова спільнота не усвідомлює його масштабу та жаху. Не всі усвідомлюють, що війна на сході України сьогодні має спільне коріння з 1930-ми роками: тоді і зараз боротьба українців спричинена прагненням жити у власній незалежній державі. На відміну від інших геноцидів, Голодомор через недостатню інформованість про нього та політику його заперечення Російською Федерацією досі не має широкого визнання у світі.

В Україні Голодомор кваліфіковано як злочин геноциду, юридично доведено намір знищення мільйонів українців як національної групи, який було втілено шляхом створення умов, несумісних із життям. Доведено антиукраїнську спрямованість політики партії через знищення національної інтелігенції і церкви, русифікацію України.

Міжнародне визнання Голодомору злочином геноциду дозволить ширше усвідомити природу злочину геноциду та комуністичного тоталітарного режиму і його людиноненависницький характер.

Саме тому наскрізною темою, яка має пройти через всю експозицію, ми бачимо людський вимір злочину, лінію Людини в історії, яку змінюють обставини і влада, Людину, яка бореться, втрачає, досягає, але яка, попри все, лишається Людиною.

Інтродукція
Українці здавна вирізнялися своїм прагненням до формування власної держави, розуміли свою культурну окремішність, мали власні менталітетні особливості. Київська Русь була першим державним утворенням, злет і успіхи якого протягом багатьох наступних століть давали історичні підстави говорити про державотворчий досвід та підсилювали нові прагнення до власної держави. У 1917 р. ці прагнення отримали реальний шанс, коли було проголошено Українську Народну Республіку. Попри поразку Української революції, досвід державотворення став важливим чинником у спротиві українського народу колонізаторській політиці Кремля.

Тематичний блок «Режим vs Людина»
Трансформація українського етносу в модерну політичну націю проходила еволюційним шляхом на рівні всіх прошарків суспільства, згодом це створило загрозу легітимації більшовицького режиму в УСРР, а для СРСР загрозу функціонування нової імперії, ідеологічним підґрунтям якої була пропаганда ненависті, адже умовою існування комуністичного тоталітарного режиму був терор і насилля. Експозиція спонукатиме відвідувача до усвідомлення різниці між комуністичним тоталітарним режимом та української ментальності, їх абсолютної несумісності та конфліктності. Почуття національної ідентичності українців у поєднанні з його антикомунізмом та небажанням розлучатися з приватною власністю і було підґрунтям українського національно-визвольного руху (який Сталін розглядав як сепаратизм), що становило загрозу самому існуванню СРСР.

На початку 1920-х років більшовицький окупаційний режим використовував масовий голод як спосіб придушення отаманського руху, а згодом знищив усі політичні партії, встановивши однопартійну комуністичну систему з призначенцями з Центру. В історії з`явився новий тип людини – виконавець, створений Сталіним. Він не знав мови, звичаїв, і тих, ким керував. Виникала вісь протистояння Режим – Людина. Із запровадженням колективізації розпочалися революційні зміни у селі, коли почав ламатися традиційний устрій. Пропаганда спричинила розкол у свідомості, чим поглибила трагедію тогочасного українського суспільства. Його сегментували. Розпочалася боротьба з «ворогами народу», церквою, «буржуазним націоналізмом» у середовищі інтелігенції. На перший план вийшла Людина без освіти, моралі, вбивця, Людина без минулого. Режим тиснув на її вади і використовував їх для руйнування і будівництва суспільства нового типу. Спротив терору, влаштованому владою, спочатку пасивний, перейшов в активну фазу. Українське суспільство спалахувало збройними повстаннями з гаслами про незалежність.

Тематичний блок «Людина vs Смерть»
Сталін боявся втратити Україну, тому вдався до знищення частини її населення, щоб остаточно його упокорити. Крок за кроком, методично запускався в дію механізм Голодомору. В цьому блоці експозиції відвідувач має відчути себе людиною періоду Голодомору і крок за кроком прожити півтора року, пізнати механізм позбавлення права на життя, зрозуміти різницю між голодом і Голодомором-геноцидом, відчути жах голодування, моральне і фізичне виснаження. Сучасна людина повинна дізнатися, як вбивали голодом Україну у 1930-х роках. Експозиція відкриває перед відвідувачем деталі злочину, деталі двобою Людини зі Смертю: організаторів Голодомору, насильницьке вилучення хліба, подвірні обшуки, натуральні штрафи – насильницьке вилучення всіх продуктів харчування та майна, режим «чорних дощок» – блокування людей в населених пунктах, охоплених голодом, пограбування села, паспортна система і позбавлення права пересування. Відмова від благодійної гуманітарної допомоги, офіційне заперечення факту голоду. Людина бачить перебіг Голодомору, як виглядало життя у 1933 р. (їдло, замінники їжі, сурогати, способи виживання, діти Голодомору, школи, вимушене сирітство, вбивство рідних як порятунок від голоду, доноси як результат психологічного зламу). Перед відвідувачем проступають соціально-фізіологічні ознаки жертви, поява соціально-психологічних аномалій, канібалізм, самогубства, руйнування укладу життя, божевілля, блукання в пошуках їжі. До всього додається заборона говорити про голод в офіційних документах та при реєстрації смертей, система зовнішньої пропаганди та заходів для приховування правди про Голодомор перед світом, дипломатія змови і замовчування. Все це доповнює і показує двобій Режиму з Людиною, Смерті з Людиною, механізм стирання імені Людини в історії і пам`яті.

Тематичний блок «Людина + Життя»
Цей тематичний блок присвячений ідеї перемоги Людини і Життя. Тут йдеться про технології виживання (виїзди, втечі на роботу на шахти у промислові центри, в райони, не охоплені голодом – зони виживання, де люди мали шанси вижити, про взаємодопомогу ближніх, героїзм тих, хто не мовчав). Розповідь про те, як закінчився Голодомор і що було після нього, важлива, щоб у свідомості відвідувача сформувалася чітка картинка його штучного характеру. Наслідки Голодомору: демографічні, державницькі, економічні, культурні, русифікація, страх перед владою, пригніченість, безкарність державних службовців, силовиків, звичка до дискомфорту, бідності, несправедливості і порушень, нехтування власними потребами. Однак нащадки тих, хто вижив, стали сильнішими. Вони здобули Незалежність, обстояли демократичні свободи у 3 революціях. Закон України «Про Голодомор», суд над його організаторами, відкриття Меморіалу – цей блок буде закінчуватися історіями реальних родин, предки яких пережили геноцид і вижили, дали життя дітям і внукам, які сьогодні будують у різних сферах омріяну століттями Україну.

ОСНОВНІ МЕСЕДЖІ МУЗЕЮ

⦁ Знання історії Голодомору убезпечує від повторення подібного у майбутньому;
⦁ Цей музей про те, що буває з суспільством, яке втрачає власну державність;
⦁ Життя і свобода – найбільші цінності кожної людини.
⦁ Не можна бути пасивним, коли поруч порушуються права людини, оскільки завтра твої права теж можуть порушити.

ЗАЛИШАЮЧИ МУЗЕЙ, ВІДВІДУВАЧ МАЄ РОЗУМІТИ, ЩО:

⦁ Голодомор – це геноцид українців;
⦁ Заперечення, непокараність, відсутність засудження будь-якого злочину призводять до його повторення;
⦁ Байдужість – смертельно небезпечна;
⦁ Кожна людина має право на життя та інші фундаментальні свободи, які потрібно постійно захищати і обстоювати. Грань їх порушення дуже тонка й непомітна;
⦁ Підміна понять, пропаганда, цензура, відсутність свободи слова, суперечливість законодавства є передумовами соціальних катастроф, геноцидів;
⦁ Приниження української мови, маніпулювання історією, корупція, почуття меншовартості, слабкості, страху спричинені геноцидом і є його трансгенераційними наслідками;
⦁ Ми повинні пишатися тим, що ми українці. Попри репресії, Голодомор та інші потрясіння в нашій історії, ми маємо державу, за яку так боролися і про яку мріяли покоління наших предків, і наше завдання – берегти її та розвивати.

Схвалено Експертно-науковою радою Національного музею Голодомору-геноциду.