«Цілковите виконання плану хлібозаготівлі»: політика терору голодом

20 листопада виповнюється 90 років від ухвалення Раднаркомом УСРР постанови «Про заходи до посилення хлібозаготівлі». Її підписали голова уряду В.Чубар і керуючий справами РНК УСРР В. Легкий. Для українських селян вона стала «важкою» і виснажливою, демонструючи організаційно-політичний механізм здійснення терору голодом.

Заготівлями зернових на зиму займалися лише польові гризуни. Сталінські хлібозаготівлі в Україні, якими восени 1932 р. особисто керував В. Молотов, означали систему свідомого позбавлення селян хліба, продовольства (городини, картоплі, м’яса, молока), майна (житла, реманенту), худоби, а відтак і життя. Фраза «посилення хлібозаготівлі», якщо врахувати її зміст через аналіз організаційно-адміністративних і карально-репресивних заходів, розкриває реальні обставини механізму державного терору. Наслідки його застосування призвели до масового голоду, організованого владою, відтак штучного (рукотворного) за своїм походженням.

Хлібозаготівлі, якщо сприймати їх вербально і нейтрально, виглядають мирно і турботливо, ніби господар дбав про збереження життя, забезпечення хлібом його виробників. Більшовицькі хлібозаготівельні кампанії, які супроводжувалися репресіями, фізичними тортурами, свавіллям так званих уповноважених партії, мали неприховані ознаки свідомої дії з наміром навмисного позбавлення селян продовольства. Хлібозаготівлі і терор голодом тотожні, як причина і наслідок, форма і зміст, засіб і його умотивована реалізація. Обставини і наслідки голоду мають соціально-демографічні і антропологічні виміри. Хлібозаготівлі розкривають механізм застосування терору голодом, тому що селян свідомо позбавляли хліба, а не переймалися їх продовольчим забезпеченням.

Листопадовий жах  у 1932 р. навіювали не лише холод і голод, голі дерева і трухляве листя, але й інтенсивність карально-репресивних заходів. 5 листопада політбюро ЦК КП(б)У зобов’язало Наркомюст і Прокуратуру УСРР позачергово передавати до суду справи про невиконання хлібозаготівельних планів. У селах та районах відбувалися виїзні сесії судів, інколи показові, які засуджували селян до різних термінів ув’язнення, а навіть і розстрілів. Фактично діяла система польових судів, ніби відбувалися військові дії. Організацією хлібозаготівлі, а насправді свідомим позбавлення колгоспів, колгоспників і селін-одноосібників, займалися члени політбюро ЦК КП(б)У, партійна номенклатура різного рівня. Їхніми діями особисто керували В. Молотов і Л. Каганович, які перебували в Україні. Отже, хлібозаготівлі засвідчують дію з наміром позбавлення великих груп людей продовольства, тобто умотивований злочин.

  Терор голодом постає формою і методом фізичного знищення людей, а механізмом його реалізації були хлібозаготівлі. Інколи зустрічалося визначення «політика хлібозаготівлі», відтак маємо політику здійснення терору шляхом організованого голоду в Україні. Поняття і явища Голодомор і терор голодом виглядають тотожними, але вони вирізняються, хоч і мають однотипного призвідника – хлібозаготівлі. Голодомор охоплює причини, обставини, наслідки, символізує історичну форму геноциду проти мирного населення. Терор голодом є історіографічним тлумаченням, використаним уперше Р.Конквестом для оцінки подій в Україні 1932–1933 рр.

Зміст постанов партійно-радянських органів у листопаді 1932 р., службове листування Сталіна, Молотова, Кагановича у ті роки, реалізація ухвалених ними рішень – засвідчують свідомі, а не випадкові дії. 18 листопада, виконуючи настанови Молотова, політбюро ЦК КП(б)У, ініціювало застосування заходів з метою позбавлення селян хліба, споживчих товарів, вимагало від місцевих органів влади повністю припинити видачу натуральних авансів за вироблені трудодні, повернути уже видане зерно і так зване «розбазарене» (украдене, підібране на полях, шляхах, виявлене у полові, соломі після обмолоту). «Саботажників» штрафували у розмірі 15-місячної норми здавання м’яса, річної норми здавання картоплі. Заборона видачі зерна на трудодні, яку особисто ініціював Сталін, перебуваючи на відпочинку у Сочі, призвела до того, що весною 1933 р. 48% колгоспів не розрахувалися з колгоспниками. На той час у колгоспах перебувало близько 20 млн осіб – дорослих, дітей, людей похилого віку, відтак майже половина лишилася без хліба і борошна.

Холодна злива постанов партійно-радянських органів, прийнятих у листопаді 1932 р., виявилася найбільш руйнівною, а загалом їх було більше сотні, у яких присутні ознаки політики терору голодом. Постанова 20 листопада не була фінальною. Вона лише реалізувала політичне рішення, зобов’язувала органи влади виконувати його, відтак поєднала дію радянських і партійних органів. Цинічність і абсурдність цієї постанови вражає, адже вилучення у колгоспах фонду натуральних авансів позбавляло колгоспників, особливо дітей і похилого віку, хліба. Акція з повернення розданого на трудодні зерна супроводжувалася репресіями, масовими обшуками, вилученням майна, худоби, фізичними тортурами і небувалим свавіллям. Текст постанови диктував Молотов, який перебував у Харкові, брав участь у нарадах і засіданнях політбюро. Молотобоєць Голодомору вимагав від політичного керівництва в Україні «безжалісної розправи» над «саботажниками» хлібозаготівлі, тобто селянами, які прагнули вижити. Символічно, але саме 20 листопада Молотов вимагав від секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора заборонити продаж сірників, солі й гасу у селах. До холоду і голоду додалася і суцільна темрява в українських селах. Дивна звичка московських вождів, яка не втратила актуальності. Наступного дня, тобто 21 листопада, Молотов інформував Сталіна про свою урядову пропозицію: надати спеціальній комісії ЦК КП(б)У на чолі з Косіором права вирішувати питання про розстріли над «саботажниками» хлібозаготівлі», звітуючись про їх виконання кожної декади місяця.

Фрази «терміни вилучення», «негайне припинення завезення товарів», «негайно організувати вилучення в окремих колгоспників та одноосібників хліба», зафіксовані у партійних постановах, переконливо доводять наявність наміру і самого факту свідомого позбавлення селян хліба. Ніхто не приховував подібних дій і намірів, а газети рясніли войовничими закликами про боротьбу із «саботажниками», «ухильниками», «куркулями» і «підкуркульниками», а насправді з українськими селянами. Інколи траплялися і «колишні петлюрівці», «махновці», не кажучи про «українських буржуазних націоналістів», тобто зазначені ідеологеми свідчили про антиукраїнське спрямування терору голодом.

Кожна постанова більшовицького окупаційного уряду в Україні  означала вирок мільйонам селян, приречених на голодну смерть. Центральні партійні постанови надходили до обкомів і облвиконкомів, а звідти до районної ланки і сільрад, розпинаючи невинних жертв Голодомору.

Василь МАРОЧКО,

провідний науковий співробітник

Інституту дослідження Голодомору

Національного музею Голодомору-геноциду   

Головне фото – Селяни здають зерно на хлібоприймальному пункті «Союзхліба». с. Кагарлик Київської області. 1932 р. ЦДКФФА України імені Г.С. Пшеничного.

Про репресивні постанови від 18 листопада 1932 року читайте тут.