88-ті роковини Голодомору 1932–1933 років: інформаційні матеріали Національного музею Голодомору-геноциду
У суботу, 27 листопада, Україна вшановує 88-мі роковини Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Це злочин, який залишив глибокі шрами в свідомості української нації, її наслідки ми відчуваємо й досі. Також цього дня ми вшановуємо пам’ять знищених унаслідок масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
Комуністичний тоталітарний режим у 1932-1933 рр. вчинив особливо тяжкий злочин геноциду проти української нації. В результаті проведення комплексних судових експертиз було встановлено, що у 1932-1933 роках в Україні та в місцях компактного проживання українців у межах СРСР комуністичним тоталітарним режимом було знищено 10 мільйонів 500 тисяч українців, з них 4 мільйони – діти.
Уже протягом 88 років українці намагаються усвідомити й подолати наслідки колективної історичної та психологічної травми. Важливим кроком на цьому шляху стало ухвалення в 2006 році Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років», стаття 2 якого передбачає, що «публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним».
Наслідками російської окупації України стали: психологічний терор, примусове позбавлення українців продуктів харчування, адміністративна та і соціально-економічна ізоляція територіально-адміністративних одиниць, режим «чорних дощок». Організатори геноциду не тільки створили систему знищення українців, а й механізм приховування наслідків злочину від громадськості та міжнародної спільноти. На це працювала ціла державна машина СРСР: кордони були наглухо закритті, контакти з родичами з інших країн унеможливлювали, листування громадян СРСР із закордонними адресатами перевіряли. Робилося все для того, щоб правдива інформація про події в Україні не потрапила в зарубіжну пресу. Хоча дані все одно просочувалися.
22 травня 2009 року Головним слідчим управлінням служби безпеки України було порушено кримінальну справу №475 за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках.
Органом досудового слідства було встановлено спеціальний намір Йосипа Сталіна, В’ячеслава Молотова, Лазаря Кагановича, Павла Постишева, Станіслава Косіора, Власа Чубаря та Менделя Хатаєвича знищити частину саме української (а не будь-якої іншої) національної групи. Геноцид було організовано з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної Української держави.
31 грудня 2009 року справу було направлено до Апеляційного суду Києва, який підтвердив висновки слідчих СБУ про організацію на території УРСР умисного геноциду української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн 941 тис. осіб.
Чисельність втрат було визначено в ході експертизи, яку провів науковий співробітник сектору тривалості життя і здоров’я населення Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи О. Рудницький. Однак у 2009 році Генеральна прокуратура України не погодилася з висновком та надала вказівку провести комплексну судову експертизу, залучивши юристів, судових медиків, економістів, істориків, політологів та інших фахівців.
У 2019 році було зареєстровано нове кримінальне провадження щодо виконавців Голодомору-геноциду та призначено й виконано низку складних комплексних судових експертиз.
Зокрема:
– комплексну судову історико-лінгвістичну експертизу провели фахівці Інституту української мови НАН України та Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду. Експертиза встановила, що термін «Голодомор» є власною назвою злочину геноциду, вчиненого в 1932—1933 рр. комуністичним тоталітарним режимом, а на означення голодів 1921—1923 рр. та 1946—1947 рр. вчинених комуністичним тоталітарним режимом щодо українців, в Україні необхідно застосовувати термін «масові штучні голоди»;
– комплексну судову історико-джерелознавчу експертизу провели фахівці Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України та Інституту дослідження Голодомору. В ході експертизи встановлено, що під час масового штучного голоду 1921—1923 рр. знищено 3 млн 500 тис. українців, а під час масового штучного голоду 1946—1947 рр. знищено 1 млн 500 тис. українців.
– комплексну судову статистично-криміналістичну експертизу провели фахівці Національної академії правових наук України та Інституту дослідження Голодомору. В ході експертизи встановлено, що в 1932-1933 рр. комуністичний тоталітарний режим знищив 9 млн 108 тис. 500 українців в УСРР та 1 млн 391 тис. 500 українців у Північно-Кавказькому краю РСФРР. Тобто разом під час вчинення злочину геноциду знищено 10 млн.500 тис. українців.
– комплексну судову історико-криміналістична експертизу провели фахівці Національної академії правових наук, Інституту археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Інституту української мови НАН України та Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду. Експертна комісія дійшла висновку, що комуністичний тоталітарний режим в 1932-1933 роках вчинив геноцид українців з метою ліквідації національно-визвольного руху, нищення української нації та недопущення відновлення Української держави. Під час вчинення особливо тяжкого злочину геноциду окупаційний режим знищив 10 млн 500 тис. українців, з них 4 млн дітей.
– комплексну судово-медичну експертизу провели Інститут дослідження Голодомору. За висновком експертів, смерть 85-95 відсотків українців у 1932-1933 роках прямо пов’язана з голодом та ускладненнями або хворобами що його (голод) супроводжували.
Таким чином, згідно з висновками експертів, під час Голодомору 1932-1933 років комуністичний тоталітарний режим знищив 10 млн 500 тис. українців УСРР та Північно-Кавказькому краю РСФРР (на території компактного проживання українців). Під час масового штучного голоду 1921—1923 рр. знищено 3 млн 500 тис. українців, а під час масового штучного голоду 1946—1947 рр. знищено 1 млн 500 тис. українців.
Варто наголосити, що територія Голодомору не обмежувалася лише адміністративними кордонами УСРР за тодішнім адміністративно-територіальним устроєм, а й охопила ті території СРСР за межами України, які були українськими етнічними землями та місцями компактного проживання українців (Донський та особливо Кубанський округ Північно-Кавказького краю РСФРР).
Голодомор на Північному Кавказі розпочався майже одночасно з голодом в Україні. Конфіскацією хліба в регіоні займався сталінський емісар Л. Каганович. Виконуючи вказівки з Москви, він зосередився передусім на Кубанському окрузі, питому вагу населення якого становили етнічні українці. Голодомор не оминув і райони Нижньої та Середньої Волги з етнічними українцями. Частина голодних українців заполонили прикордонні райони Росії, тому складалося хибне враження про голод у Курській, Воронезькій, Орловській областях. Вивчення територіальних особливостей Голодомору спростовує нав’язаний російською пропагандою міф про «загальносоюзний голод».
Складовими механізму геноциду також були конфіскація хліба і продовольства, позбавлення худоби, реманенту, житла, присадибної землі, занесення сіл на «чорні дошки», натуральні штрафи, заборона продажу залізничних квитків, відмова вищого керівництва СРСР від міжнародної продовольчої допомоги та унеможливлення системної внутрішньої допомоги українцям, які голодували, терор, розстріли, позбавлення волі тощо. Тобто до жертв геноциду слід зараховувати не тільки тих, хто помер внаслідок голоду, а й тих, хто був вбитий на полі в пошуках рятівного колоска, хто був засланий у табори і згинув там, кого позбавили життя під час депортацій та внаслідок інших каральних заходів.
Унаслідок геноциду українська нація зазнала не лише значних людських втрат. Відбувся неймовірний психологічних злам у масштабах цілої нації. Залякані, загнані страхом люди, живучи в умовах подвійних стандартів, втрачають довіру одне до одного, адже в кожному бачать донощика. Політика розкуркулення призвела до знищення традиційної сім’ї. Показове зречення від батьків (нечуваний раніше аморальний вчинок), які не виконали «план», стає нормою і навіть заохочується. Знищення релігії та руйнування християнських цінностей, руйнування культури і традицій, суспільно-моральних засад українців призвело до важких морально-психологічних наслідків. Це спотворення світосприйняття, викривлення свідомості, переорієнтація цінностей.
Дії сталінського режиму в період Голодомору спричинили злам психіки населення, що проживало на території України. Такий психічний злам має віддалені наслідки як психологічна травма для його безпосередніх жертв та ознаки трансгенераційної передачі подальшим поколінням.
Сьогодні фахівці наголошують: Голодомор-геноцид став тією сторінкою в житті української нації, яка назавжди змінила хід її розвитку та наклала трагічний відбиток на всі сфери життя українців.
У 1932–1933 роках керівництво Радянського Союзу офіційно заперечувало факт масової смертності в Україні від голоду та відмовилося від благодійної допомоги, що її пропонували країни світу, часто — за сприяння українців-емігрантів. В самому СРСР десятиліттями тривала заборона на пам’ять про жертв Голодомору — жодних публічних розмов, жодного вшанування пам’яті невинно вбитих.
Тільки із відновленням державної незалежності в 1991 році український народ зміг зірвати табу з теми Голодомору і пам’яті про 10,5 мільйонів своїх рідних, близьких, земляків, яких комуністичний режим жорстоко виморив голодом у 1932–1933 роках.
Згідно з міжнародними конвенціями та документами, злочин геноциду не має терміну давності.
На сьогодні 17 держав вже визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом української нації. Наразі триває активна робота щодо визнання Голодомору в Україні геноцидом іншими країнами.
Музей Голодомору – єдиний у світі музей, що розповідає про геноцид українців. Ми поширюємо в Україні і світі правдиву інформацію про злочин геноциду української нації, небезпеку тоталітарних режимів, порушення прав людини і громадянина. Говоримо про важливість збереження колективної пам’яті, допомагаємо розбудовувати соціальну, правову, демократичну державу і громадянське суспільство.
ПРЯМА МОВА
Олеся СТАСЮК, директорка Національного музею Голодомору-геноциду:
– Два роки тому при Музеї Голодомору вперше за 30 років незалежності було створено Інститут дослідження Голодомору, який вивчає історію Голодомору-геноциду та масових штучних голодів. Ми вже підготували навчальний посібник для вчителів, де зібрані усі найновіші дослідження та свіжі дані від істориків.
Найбільше нас вразило те, що впродовж останніх 15 років втрати України применшувались. І це прослідковується в документах. Згідно з документами та експертизами, які були проведені під час розслідування кримінального провадження, починаючи з 1934 року до 2003 року, ніхто не говорив про менше число ніж 7,5 мільйона. Після того, як у 2003 році 25 країн-членів ООН підписали Спільну заяву з нагоди 70-х роковин Голодомору (у тому числі і Росія), в якій вказано було кількість жертв від 7 до 10 мільйонів, у роботу включились російські дослідники «всесоюзного голоду» і вони нарахували «аж» 3,5 мільйона. Потім ця цифра окремими істориками почала впроваджуватись в Україні, приховуючи і применшуючи наслідки жахливого геноциду. А матеріали, які підтверджують справжню кількість жертв є, їх зараз продовжують вивчати. Просто в архівах їх ніхто не брав у руки протягом 85 років.
– Голодомор став фактично ціною, яку сплатив український народ за свою свободу, за прагнення людей до волі. Це була реакція тоталітарного комуністичного режиму на відновлення української державності, на український національний рух. У 1930 році в Україні відбулося понад 4 тисячі масових виступів, в яких, за оцінками окремих дослідників, взяли участь 1,2 млн осіб. При цьому штучний голод ставав зброєю масового біологічного знищення людей. Тоталітарні країни зазвичай заперечують вчинення злочину геноциду, а країни-правонаступники в разі визнання цих злочинів значно занижують чисельність жертв. Не є винятком Російська Федерація як правонаступниця Радянського Союзу, яка не визнає вчинений комуністичним тоталітарним режимом геноцид української нації.