Іван Багряний: той, що біг над прірвою
У співпраці з Музеєм Голодомору «Свідомі» продовжують розповідати про визначних діячів періоду українізації.
Поету, письменнику та публіцисту Івану Багряному пощастило — двічі вдавалося вийти з совєтських таборів живим. Згодом він зміг виїхати з СРСР. На батьківщині його ім’я надовго було стертим з пам’яті. Лише з відновленням незалежності України Іван Багряний зміг символічно повернутися — його реабілітували у 1991 році, а творчий спадок нарешті почати видавати й вивчати.
Іван Лозов’ягін — справжнє прізвище Багряного — народився в Охтирці на Слобожанщині.
«Я був ще малим 10-річним хлопцем, як більшовики вдерлися в мою свідомість кривавим кошмаром, виступаючи як кати мого народу, це було 1920 року. Жив тоді в дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка. Аж ось одного дня, надвечір, прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові, і на моїх очах та очах інших онуків, під наш несамовитий вереск замордували його, а з ним одного сина (а мого дядька). Замучили вони мого діда за те, що він був заможний український селянин (мав 40 десятин землі) і був проти «комуни», а дядька за те, що за часів національної визвольної боротьби — в 1917-18 роках — вояком національної армії УНР. За те, що боровся за свободу і незалежність свого народу», — напише згодом Багряний у памфлеті «Чому я не хочу повертатись до СРСР?»
Його другого дядька, який уникнув розправи, бо зміг утекти, пізніше спіймали і заслали на Соловки, де він і згинув. «Пізніше тими самими шляхами пішов і я, і вся моя родина», — зазначав письменник.
А поки що юнак намагатиметься вижити в людиноненависницькій більшовицькій державі. У молоді роки вчителював — мав хист до малювання, тож навчав дітей. Навіть вступив у Київський художній інститут, але так і не закінчив його через фінансову скруту та політичну неблагонадійність. Відтак часто змінював місце роботи, працював на шахтах Донбасу.
У 1925 році в Кам’янці-Подільському був ілюстратором у газеті «Червоний кордон», де надрукував свої перші вірші. Того ж року під псевдонімом І. Полярний власними силами видав в Охтирці невелику збірку «Чорні силуети: П’ять оповідань», в якій описував непривабливе життя в «країні рад».
Іван Багряний належав до літературної організації письменників Києва «МАРС» («Майстерня революційного слова»). У 1927 вийшла перша збірка поезій «До меж заказаних», а в 1929 — поема «Аве Марія», відразу заборонена цензурою. За історичний роман у віршах «Скелька» (1930) звинуватили «у проведенні контрреволюційної агітації».
Своїми творами Багряний постійно маневрує над уявною прірвою, де опинялися всі нелояльні до більшовицького режиму. 16 квітня 1932 року письменника заарештовують і після 11 місяців ув’язнення в Харківській «внутрішній тюрмі» відправляють на 5-річне заслання на Далекий Схід.
У 1938 другий арешт й нове звинувачення: участь у націоналістичній контрреволюційній організації. У 1940 році у зв’язку з тяжкою хворобою легенів письменника звільнили. А про арешт, тортури, заслання Іван Багряний напише в романі «Сад Гетсиманський» (1950).
У роки Другої світової поету вдалося виїхати до Галичини, де він написав роман «Звіролови» (1944, перевиданий 1946–1947 під назвою «Тигролови»). Незабаром емігрував до Словаччини, потім Австрії та Німеччини. Далеко від батьківщини Багряний відкрито писав про те, що йому болить і хвилює.
«В еміграції Іван Багряний виявив велику творчу енергію в широкому інтелектуальному і громадянському діапазоні — як поет, романіст, публіцист, політичний мислитель і діяч, організатор політичного життя, — писав про нього Іван Дзюба. — Однією з головних тем творчості Івана Багряного було викриття системи більшовицького терору, показ жорстоких і підступних методів роботи каральних органів — тут він використовував багатий матеріал особистих вражень».
Пишучи розвінчування про Радянський Союз, Багряний знову «біжить над прірвою», ризикуючи бути знищеним КДБ. Як і герой його роману «Людина біжить над прірвою» (написаний у 1948-1949 роках), перед яким постають нелегкі питання вибору.
«Більшовизм — це є насильство над людиною, це є рабський труд, це є сваволя політичної кліки, це є новітнє кріпацтво, це є терор фізичний і духовний, це є злидні, це є голод, це є війна», — констатував письменник у «Чому я не хочу повертатись у СРСР?».
Сьогодні більшовизм трансформувався у рашизм, який прагне війни і нового насилля над людьми та народами.
