Поповнення музейної бібліотеки: «Михайло Могилянський. Листування з Наталією Полонською-Василенко 1929–1941»
Наша музейна книгозбірня поповнилася новим виданням «Михайло Могилянський. Листування з Наталією Полонською-Василенко 1929–1941». Книгу ми отримали від Анжели Савченко та упорядниці збірника Вікторії Сергієнко, кандидата історичних наук, наукової співробітниці Інституту археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського.
До видання увійшли 125 листів письменника і літературознавця Михайла Могилянського до історикині Наталії Полонської-Василенко, що зберігаються в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, а також кілька досі неопублікованих оповідань і есе Могилянського. У листах відображено життя та діяльність Могилянського на тлі тогочасних складних політичних реалій.
Автор концепції геноциду Рафал Лемкін, аналізуючи геноцидну політику комуністичного тоталітарного режиму щодо українців, наголошував, що перший удар Москви був спрямований саме на мозок нації – українську інтелігенцію, – щоб паралізувати, обезголовити решту національного організму. Відтак, впродовж 1930-х років було здійснено репресивний натиск на представників української науки та культури. Українські науковці були піддані ідеологічно-політичній чистці, яку цілеспрямовано організував сталінський режим, побоюючись потенційних опозиційних настроїв в українському науковому середовищі.
На початку 1930-х років було сфабриковано справу «Спілки визволення України». Значна кількість співробітників Всеукраїнської академії наук (ВУАН), зокрема й академіки, були звинувачені у вигаданих злочинах проти радянської держави та репресовані. Водночас продовжувався послідовний тиск і переслідування інших академічних діячів, які були змушені жити і працювати в умовах перманентного тиску тоталітарної системи.
З Наталією Полонською-Василенко Михайла Могилянського, наукового співробітника ВУАН, поєднувала робота в Комісії для складання Біографічного словника українських діячів академії, яку він очолював. У 1933 році комісію було ліквідовано, а її очільника звільнено.
У своїй епістолярній спадщині Могилянський побіжно згадував про залежність науковців від радянської карткової системи продовольчого постачання (введена в 1929 р.), яка особливо в роки Голодомору-геноциду не забезпечувала нормальних харчових потреб. Монополія комуністичного режиму на заготівлю та централізований розподіл продовольства була вагомим інструментом контролю й обліку широких верств радянського суспільства, а заразом засобом покарання незручних для влади осіб. В одному із листів за січень 1933 року він зазначав, що «єдиною причиною, чому я так схуд, – був недостатній прийом предметів годування». Ба більше, перебуваючи під тиском влади, Михайло Могилянський взагалі був позбавлений відповідного продовольчого пайка, що в тогочасних умовах ставило людину на межу голодного виживання.
Оскільки життєпис Михайла Могилянського є малодослідженим, саме йому в своїй вступній статті упорядниця, кандидат історичних наук Вікторія Сергієнко приділяє максимальну увагу та називає свою наукову розвідку «спробою зрозуміти, чому особиста і наукова біографія двох не настільки різних, як може видатися, людей склалася так неоднаково».
Книга буде цікава історикам, дослідникам, літературознавцям та широкому колу читачів.